Фото з відкритих джерел
Лєра Фурман для «Нової газети»
Православні активісти зі США Сілуан Райт і Панайотіс Макріс видали книгу з аналізом (і розвінчанням) релігійного вчення патріарха Кирила.
Герой та автори
«Єресь патріарха Кирила» належить до тих книг, переказувати які – справа невдячна. З дивовижною педантичністю автори зібрали всі доступні докази несумісності вчення патріарха Кирила з православ’ям і загалом із християнством, використовуючи офіційні ресурси самої РПЦ. А як відповідь – Біблія, канони, висловлювання святих та інших авторитетів з цієї теми.
Ідеологія пана Гундяєва не вперше піддається богословській та філософській критиці, але, мабуть, ніхто ще не брав на себе клопоту зібрати всі його ідеї воєдино, представити їх як певну систему поглядів. І, треба сказати, картина вийшла переконливою і лякаючою. Після знайомства з книгою більш серйозно сприймаються зізнання патріарха Кирила, що ми живемо в апокаліптичні часи і він сам – вісник Апокаліпсису.
Кирил не має жодної систематичної освіти; у 1970 році він отримав диплом Ленінградської духовної академії майже «автоматом» завдяки заступництву свого наставника, митрополита Никодима (Ротова). Однак історія розпорядилася так, що саме Кирило став головним пророком релігії, яка занурила Росію в безодню мілітаризму, ксенофобії, шовінізму та масового психозу. Щодня закликаючи до ескалації військового конфлікту з православним українським народом і з усім «сатанинським» Заходом, Кирило продовжує очолювати найбільшу православну церкву світу, що об’єднує мільйони віруючих, десятки тисяч кліриків і парафій, проголошує свою монополію на істину і спирається на всю міць репресивного апарату путінської диктатури.
Автори книги, Сілуан Райт та Панайотіс Макріс, не є професійними богословами, що лише підвищує цінність їхнього дослідження. Їхній погляд щирий і безпосередній, позбавлений професійного цинізму фахівців, які пізнали всю суперечливість християнської історії. Райту 38 років, він походить із сім’ї афроамериканців і мешкає в невеликому містечку у штаті Міссурі. Навернувся до православ’я сім років тому, любить російських святих і листується з російськими політв’язнями.
Сілуан Райт став головним рушієм створення книги: заради її написання він на півроку залишив основну роботу і витрачав по 70 годин на тиждень на підбір матеріалу.
Його співавтор, 32-річний Панайотіс Макріс, народився в традиційній православній родині й досі є парафіянином грецької церкви, критично ставлячись до компромісної позиції її керівництва. Своє завдання автори бачили в тому, щоб представити читачеві контраст між «святоотцівським консенсусом» – традиційним православ’ям – і новим вченням, що конструюється Кирилом на замовлення Кремля. «Ми не заробили на цьому абсолютно нічого; ми приносимо цю книгу як всеспалення нашому Богу», – зізнаються Силуан і Панайотіс.
Історія хвороби
У перші тижні повномасштабних військових дій на території України, 13 березня 2022 року, понад 500 православних богословів з різних країн (у тому числі сім із Росії!) підписали декларацію з критикою лжевчень, за допомогою яких керівництво РПЦ спробувало виправдати війну. На їхню думку, ці лжевчення випливають з одного кореня – «тоталітарного за своїм характером різновиду православного етнофілетичного релігійного фундаменталізму, відомого під назвою «Русский мір»». Богослови охарактеризували його як єресь, що підміняє «Царство Боже, побачене пророками, проголошене і відкрите нам Христом, проповідуване апостолами… царством цього світу», іменованим «Свята Русь».
«Ми рішуче відкидаємо, – писали богослови, – усі форми правління, які обожнюють державу… замінюючи послух розп’ятому й воскреслому Господу покірністю будь-якому лідеру, наділеному владними повноваженнями».
Про єресі РПЦ та Кирила говорили й на вищому православному рівні – наприклад, предстоятелі помісних православних церков, зокрема «перший за честю» Вселенський (Константинопольський) патріарх Варфоломій. Виступаючи на міжнародній конференції в грудні 2022 року, він припустив, що Путін не напав би на Україну, якби Кирило не підніс йому готову доктрину «священної війни «Русского міра»».
Один із найерудованіших російських богословів, диякон Андрій Кураєв, вигнаний із РПЦ і Росії та прийнятий до Константинопольського патріархату, протягом багатьох років доводив, що релігійні погляди, які викладає Кирил у своїх проповідях, не є християнськими. Це суміш елементів пізньорадянського окультизму (теорії біоенергетизму), атеїзму та націоналістичного язичництва. Гундяєв домігся передачі РПЦ найцінніших ікон із колекції Третьяковської галереї, бо вірив, ніби такі ікони накопичують величезну енергію, яку треба використовувати як зброю проти ворогів РФ. Богослужіння, таїнства, храм Кирило сприймає виключно з «біоенергетичної», магічної точки зору: «Чим більше людей, тим більша ймовірність, що в кожну мить часу з храму йде енергетичний духовний потік». Ікони він також сприймає окультно, матеріалістично: «Це звичайна фізична речовина, дерево, вкрите фарбою, вбирає в себе цю енергію, а потім віддає її людям… Реальний потік людської енергії назустріч Богу».
Патріарше богослужіння у свято Світлого Христового Воскресіння у Храмі Христа Спасителя, 12 квітня 2026 року. Фото: Сергій Власов
Власну особу пан Гундяєв теж магічно прирівнює до ікони: коли народ молиться з патріархом, стверджує він, «енергетичний посил, що йде з боку, як найчутливіший радар, сприймає сигнальну систему». Йому невідоме будь-яке духовне життя, що не вкладається в матеріальні прояви: «Біохімічні процеси, як кажуть вчені, тіло виконує певні функції духовного життя». Кирил сподівається, що з часом вчені пояснять нам, що таке молитва і благодать, – очевидно, пояснення, наведені в Біблії чи церковних переказах, йому невідомі або нецікаві. З точки зору Кирила, нація – це теж біоенергетична єдність, яка формується в енергетичному полі храму: «У святих місцях концентровано присутня духовна сила народу. У наших храмах люди молилися Богу, вони передавали свою енергію Небу. Тут є якась енергетика». Спростовуючи ключовий християнський догмат про Трійцю, патріарх РПЦ вчив: «Святий дух – це духовна енергетична сила, яка охоплює весь всесвіт».
Кураєв інтерпретує погляди Гундяєва як «одне з найстійкіших язичницьких переконань: у релігії та ритуалі відбувається кругообіг однієї й тієї ж енергії… Від язичницьких богів підтримання порядку у світі, утримання «космосу» від розпаду в «хаос» вимагає чималих витрат. Сили ж богів не безмежні… Богів, які знесиліли у праці з утримання космосу від розпаду, повинні підтримати люди». Іншу доктрину Кирила – про концентрацію енергії медитацій у якомусь матеріальному предметі – Кураєв вважає буддійською та окультистською, цитуючи блаженного Августина: «Прив’язувати за допомогою певного мистецтва невидимих духів до видимих речей означає творити богів».
О. Андрій визнає, що, ставши патріархом, Кирил намагався виглядати більш респектабельно, «але мова Джуни <з якою Кирил дружив у 1970–1980-х> все-таки вкоренилася в ньому. А відокремити мову від світогляду неможливо… Ніхто, крім патріарха Кирила, цим жаргоном не проповідує». Кураєв нагадує елементарну християнську істину: «Ікона чудес не творить. Жодна. Чудеса творить Бог». Поклоніння ж матеріальній речовині, що акумулює матеріальну енергію (що проповідує Кирил), анафематоване VII Вселенським собором (787 р.). Не потрібно бути високоосвіченим богословом, щоб розкусити «єресь Кирила». Пересічні слухачі його проповідей іронізують:
«У Троїце-Сергієвій лаврі патріарха охороняли бійці Нацгвардії з калашниковими на плечі та додатковим боєкомплектом у підсумці на поясі… Патріарх розповідав про «невидиме енергетичне поле», а сам залишився до нього не підключеним?»
Популярна православна блогерка з Відня, черниця Васса (Ларіна), звертає увагу на єресі Кирила, пов’язані вже безпосередньо з «СВО»: «Патріарх називає агресивну війну, обстріли та бомбардування мирного населення «Священною війною»; обіцяє тим, хто вбиває у цій війні, що всі їхні гріхи змиються, якщо вони самі будуть вбиті, і робить це перед усім народом… Якби у мене були діти, я б усіляко намагалася захистити їх від спілкування з тим чи тими, хто з церковної кафедри, зі святого місця, проголошує таку брехню, – пише Васса. – Це «гидота спустошення на святому місці» (Мф 24:15), від якої Господь нам наказав «тікати в гори». Ченниця звертає увагу на заміну в РПЦ догматів християнської віри язичницьким імперсько-шовіністичним вченням: Свята Трійця – це прообраз «триєдності» російського, українського та білоруського народів, а сенс життя – не Бог, а «російська традиція, святині російської цивілізації та велика російська культура».
Кирил Гундяєв в головному храмі збройних сил рф, 6 травня 2026 року. Фото: Сергій Власов
РПЦ ГБ
Райт і Макріс починають свою книгу з традиційної критики, яку адресували Московській патріархії Російська закордонна церква та православне підпілля в СРСР. Її ключовий пункт відомий як «єресь сергіанства» – за ім’ям першого керівника РПЦ, відтвореної в 1943 році з волі Сталіна, митрополита (а за версією РПЦ – патріарха) Сергія (Страгородського). У 1927-му Сергій підписав «декларацію про лояльність радянській владі», повністю підпорядкувавши свою адміністрацію «церковному відділу» ОГПУ, а в 1930-му дав інтерв’ю, опубліковане в «Известиях», у якому заперечував гоніння на релігію в СРСР, стверджував, що храми закриваються на прохання віруючих, а своїх заарештованих побратимів називав політичними злочинцями. В умовах воєнного часу сталінський режим по-новому оцінив функціонал маріонеткової церкви, особливо у сфері зовнішньої політики та пропаганди. Ідеологію Сергія – збереження залишків церковної організації ціною повного її підпорядкування зовнішньому (чекістському) управлінню – не підтримала абсолютна більшість ієрархів його часу, включаючи номінального предстоятеля, який перебував у в’язниці, – патріаршого місцеблюстителя митрополита Петра (Полянського). Проте Сергій продовжував свою лінію, гордо заявляючи: «Я рятую церкву».
У книзі наведено безліч висловлювань святих новомучеників, зокрема тих, кого канонізувала сама РПЦ, які засуджували Сергія та його курс.
Дії Сергія стали прообразом сучасних практик РПЦ.
Під час Другої світової війни він видавав укази, що засуджували ієрархів і кліриків, які служили на окупованих німцями територіях. Ці священнослужителі зазнали репресій. Нинішня Московська патріархія публічно дистанціюється від антивоєнних кліриків, після чого ті зазнають репресій з боку влади (так було, наприклад, з ієромонахом Іоанном (Курмояровим), оголошеним «розкольником» і ув’язненим за «дискредитацію ЗС РФ»).
Патріарх Кирил підкреслює свій ідейний зв’язок зі сталінським патріархом, називаючи його «сповідником», який «гідно пройшов свій хресний шлях».
«Глава РПЦ освятив пам’ятник Сергію на його батьківщині – в Арзамасі, а критику «сергіанства» святими, замученими НКВС, назвав «неправдивими наклепами».
Кирил стверджував, що критики Сергія перебували «у безпеці», тоді як вони сиділи у в’язницях і на засланні та закінчили своє життя мучениками. Але це не шлях нинішньої РПЦ.
Портрет Сергія (Страгородського) біля його могили під час панахиди, 26 січня 2017 року. Фото: Сергій Власов
Якщо патріарх Тихон і Всеросійський помісний собор на початку 1918 року анафематували радянську владу, то Сергій і його наступники (включно з Кирилом) зайнялися її сакралізацією, незважаючи на будь-які її злочини. Про актуальність «сергіанства», на думку авторів книги, свідчать багаторічна служба Кирила в КДБ під агентурним псевдонімом «Михайлов» (про що писали швейцарські ЗМІ), його поклоніння радянським символам (насамперед «вічному вогню»), симпатії до тоталітарних режимів (наприклад, кубинського, китайського та північнокорейського) і беззастережне визнання влади та авторитету Путіна, який ні в чому ніколи не помиляється.
Протягом 20 років до свого призначення патріархом (з 1989 року) Кирил очолював Відділ зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату (ОВЦС МП), створений за пропозицією Лаврентія Берії в 1946 році. За розповідями багатьох колишніх співробітників, відділ на 100% був укомплектований агентами КДБ, переважно з Першого головного управління (зовнішня розвідка). «Співробітники мого відділу були агентами КДБ, включаючи мене, – говорив на прес-конференції в Москві в лютому 1992 року о. Андрій Рибін, який нині служить в одній з «альтернативних» православних церков. – Мене завербували ще семінаристом. Влаштуватися на роботу в цей відділ іншим чином було неможливо» (Orthodox Life, т. 42, № 3). Особливості діяльності ВПЦ МП висвітлено в документі КДБ СРСР від 28 липня 1970 року «Про використання органами КДБ можливостей Російської Православної Церкви в контррозвідувальних заходах у країні та за кордоном».
Взагалі, абсолютна більшість духовенства РПЦ радянських часів була завербована: за словами заступника голови КДБ СРСР Анатолія Олейникова, лише 15-20 % рядових священнослужителів вдалося уникнути співпраці, але керівні церковні посади обіймали виключно агенти спецслужби (Christopher Andrew and Vasili Mitrokhin, The Sword and the Shield: The Mitrokhin Archive and the Secret History of the KGB. Basic Books, 1999, p. 490). Цей факт підтвердила й комісія Верховної Ради Росії на чолі з Львом Пономарьовим та о. Глібом Якуніним, яка працювала в архівах КДБ на початку вересня 1991 року: завдяки їй стали відомі агентурні псевдоніми діючих ієрархів РПЦ, включаючи патріарха Олексія II (агент «Дроздов»). Вже покійний архієпископ Хризостом (Мартишкін) – єдиний ієрарх, який публічно покаявся у співпраці з КДБ (агент «Реставратор»), – так описував свого побратима, митрополита Мефодія (Немцова) (агент «Павло»), який нині обіймає Пермську кафедру: «Кагебешник, атеїст, розбещена людина» («Русская мысль», 24 квітня 1992 року).
Кирил Гундяєв на Помісному соборі Російської Православної Церкви, 1988 рік. Фото: Архів Видавничої ради РПЦ / прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
Представництва, монастирі та храми РПЦ за кордоном залишаються важливими розвідцентрами російських спецслужб, про що розповідала й «Нова Європа». Райт і Макріс наводять приклад священика Павла Макаренка, настоятеля новозбудованого храму РПЦ у шведському Вестеросі. У листопаді 2023 року він був офіційно нагороджений медаллю СЗР «За взаємодію» (за № 4023-ПН), яку батюшці передав чинний глава ВЗЦЗ МП митрополит Антоній (Севрюк). Одночасно «за діяльність, несумісну зі статусом священнослужителя», з Болгарії був висланий архімандрит Васіан (Змєєв), а з Чехії – протоієрей Микола Ліщенюк. При цьому міністр закордонних справ Чехії Ян Ліпавський заявив: РПЦ «є частиною репресивного апарату Кремля, залученою до операцій російського впливу».
Плід отруйного дерева
«Богослов’я СВО» – це апофеоз «сергіанства». РПЦ і особисто Кирило вже давно наближалися до того, щоб богословськи злити армію та церкву; бракувало лише, висловлюючись мовою патріарха, енергетичного удару, достатнього для того, щоб стерти межу між ними. Цим ударом став напад на Україну, оголошений «священною війною», через яку відкривається шлях до раю для всіх, хто завербується до ЗС РФ і віддасть своє життя за путінську «денацифікацію». Минулого року в одній із проповідей у «головній świątyni ЗС РФ» у підмосковному парку «Патріот» Кирило проголосив РПЦ та армію «одним єдиним організмом», вказавши на літургійне поминання «войська» на кожній службі. Військові дії Росії на території інших держав глава РПЦ богословськи обґрунтовує вченням про «утримуюче» (грецькою – «катехон»). Цей термін вживає апостол Павло у Другому посланні до Солунян (глава 2, вірші 6-7), попереджаючи, що наш світ не зруйнується доти, доки в ньому залишається «утримувач». Хоча РФ і російського народу за часів апостола Павла не існувало, Кирил сміливо відносить пророцтво про «утримуючого» до них.
Павло Макаренко в Казанській парафії міста Вестерос, Швеція, 3 листопада 2019 року. Фото: vasteras.cerkov.ru
Відправною точкою міркувань патріарха є висловлювання Путіна про те, що не потрібен світ, у якому не буде Росії. «Формулювання патріарха, – зазначають автори книги, – дослівно повторюють політичний маніфест президента, джерело доктрини стає очевидним: Кремль». РПЦ «сакралізувала державу до такої міри, що політична інакодумність стала релігійним злочином. Логічним завершенням є обожнення національного лідера», який сприймається як новий месія. Вітаючи Путіна з черговим «вступом на престол» 7 травня 2024 року, Кирило, посилаючись на свою патріаршу харизму, передбачив його правління «до кінця століття» у біблійному розумінні слова, звівши формулу «Не потрібен світ без Росії» до формули «Не буде світу без Путіна».
Автори наводять великий масив цитат святоотців, які спростовують інший догмат Кирила, нібито смерть на «СВО» автоматично «змиває всі гріхи», тобто робить загиблого зека чи вагнерівця святим. 13-те правило св. Василія Великого, що входить до корпусу канонічного права православної церкви, накладає трирічне відлучення від причастя на тих, хто повернувся з війни (зауважимо, оборонної, не агресивної). За словами св. Миколая Сербського, «язичники винищували один одного з гордістю та зарозумілістю, тоді як християни йдуть у бій із соромом». Порівнюючи себе з преподобним Сергієм Радонезьким, Кирил в одній із проповідей задається питанням: чи мав святий благословити воїнів на битву з монголо-татарами на Куликовому полі? Якщо мав, то «і я благословляю всіх вас сьогодні на самовіддане служіння». Але тоді йшлося про оборонну війну проти іноземних поневолювачів, а зараз, як підкреслюють Райт і Макріс, про «агресивну війну проти православних християн».
Залишатися в РПЦ «технічно» неможливо для православного християнина, який бажає виконувати заповіді Євангелія: «Держава, діючи через покірну церковну владу, вимагає вашої участі в молитвах, що благословляють агресивну війну проти ваших одновірців-православних християн. Якщо ви мовчите і берете участь, ви стаєте співучасником. Якщо ви заперечуєте, вас ризикують затаврувати зрадником і держави, і Церкви» – з усіма, як висловлюється Кирил, правовими наслідками.
Очільник РПЦ здійснює обряд освячення натільних хрестів та ікон для російських військових, які беруть участь у війні проти України, Москва, 7 січня 2025 року. Фото: Сергій Власов / прес-служба Патріарха Московського та всієї Русі
Книга спростовує ще одну «зачіпку», за допомогою якої РПЦ і Кремль намагаються «духовно» виправдати «СВО»: нібито канонічні чада Московського патріархату в Україні зазнають гонінь, їх треба захистити. «Якщо Росія вторглася, щоб нібито захистити УПЦ, чому УПЦ повністю засудила вторгнення? – запитують Райт і Макріс. – Чому вони негайно припинили поминання патріарха Кирила? Чому вони проголосили незалежність від Москви 27 травня 2022 року? На ці питання у прихильників патріарха Кирила немає якісних відповідей, крім ad hominem і звинувачень в «антиросійськості», русофобії, західному шпигунстві».
Якщо прийняти логіку РПЦ, то «будь-яка православна країна могла б вторгнутися в будь-яку іншу, де православні зазнають труднощів», – православ’я перетворилося б на вічну війну всіх проти всіх, гіршу за будь-який джихадизм.
До речі, автори наводять безліч прикладів того, що Кирилу за низкою параметрів близький іслам, зокрема в його радикальних інтерпретаціях.
«Він нас зрадив»
Поки прес-служба патріарха Кирила готувала відповідь на дослідження православних американців, ніби на підтвердження їхніх доводів пролунав викривальний голос із надр тієї самої церкви, яку ЗС РФ нібито мають намір «захищати». З інтерв’ю про єресі глави РПЦ виступив Євлогій (Гутченко), Сумський митрополит УПЦ (яку Московська патріархія вважає своєю частиною). Він нагадав, що в православній традиції взагалі немає концепції «священної війни», оскільки «Церква Христова ніколи не знала і не приймала ідеї сакралізації збройного насильства». На території Сумської єпархії, де й сьогодні тривають активні військові дії, зруйновано кілька десятків храмів, і Євлогій дивується: «Невже патріарх Кирил такий жорстокосердий?» Він свідомо «став на бік наших вбивць… Він вважав, що Україна – це його канонічна територія. Адже це його паства, яку вбивають!» Причину такого нехристиянського вибору Сумський митрополит бачить у тому, що Кирило «не духовна особа, він політик. Він зрадив нас, він відрекся від нас».
Євлогій Гутченко. Фото: Facebook
На самому початку «СВО» патріарх Кирил пообіцяв митрополиту Євлогію покарання «не тільки в майбутньому столітті, а й у цьому», а тепер ці погрози повторив вірний послушник патріарха, голова Асоціації православних експертів Кирил Фролов: «Звільнення Сум скоро. Отже, зустрінемося, і він отримає згідно з канонами».
«Чи може хтось уявити апостола, який є агентом КДБ? Святий Дух не мешкає в тих, хто став апостолами за рекомендацією КДБ. Новомученики Росії відкинули цей інститут, який ми сьогодні називаємо церквою <РПЦ>, і тому цей інститут відкинув мучеників», – підкреслювала на початку 90-х православна публіцистка Зоя Крахмальникова, яка відсиділа п’ять років за свою віру.
Мабуть, слово «єресь» звучить надто академічно і, якщо завгодно, нейтрально для опису того, що проповідує патріарх РПЦ. Його погляди можна аналізувати з богословської точки зору, порівнювати з вченням Біблії та святих, як це педантично роблять автори книги «Єресь патріарха Кирила». Але живе людське серце, почувши характерний металевий тембр голосу Кирила, що закликає до нескінченної війни, ненависті, крові, рефлекторно тікає від нього, як це описано в євангельській притчі про доброго пастиря (Іоан., 10:5). Релігія «СВО» тримається лише на страху та силі примусу.
