Фото з відкритих джерел
Матеріал Олександра Бойка для колонки на РІСУ
Ряса не рятує від помилок. Нікого. Навіть найрозумніших і начитаних. Отець Андрій Ткачов був завзятим книголюбом. Ми дружили, навіть випивали разом. Я дивувався його ерудиції та начитаності. Як кожен самоук, він зберіг здатність дивуватися, що його потім і підвело. Тому що він так «здивувався» російському світу, що забув про все: про свою батьківщину, тільки не забув про гроші, які йому зараз щедро відсипають за пропаганду «русского мира».
Я не буду говорити про його біографію. Скажу відразу, коли і де я його зустрів. Його привіз до Києва директор фестивалю «Покров» як ведучого телепередачі. Один олігарх захотів на своєму каналі передачі про духовне. Про цю його діяльність я не буду багато говорити. А ось про нього як про автора журналу «Отрок.юа» я хочу сказати більше. Так як з цього, я думаю, буде трохи зрозуміла його еволюція від проповідника до пропагандиста.
Успіхи переслідували Ткачова і на ниві проповіді. Мова у нього добре підвішена – й усна, і письмова. Його призначили на популярну серед молоді парафію в Києві. Та й взагалі йому пощастило як провінціалу. Зайшов з телевізора, там став популярним, тут тобі і журнал, всі медійні двері відкриті, і парафія непогана. І багаті покровителі купили розкішну квартиру на Оболоні. І став керівником місіонерського відділу УПЦ МП. І став телезіркою на телеканалі. Загалом життя вдалося. Навіть більше: всі тебе носять на руках, всі тобою захоплюються, тебе навіть називають «київським Кураєвим».
Я не знаю, коли це почалося. Але не отримуючи критики на свою діяльність і не приймаючи її, в отця Андрія почало зносити башту на тлі всіх цих «захоплень окропом» з усіх боків. І нарцисичне его Ткачова виросло до небес.
Почалося все з того, що головний редактор журналу «Отрок.юа» Катерина Ткачова (однофамільниця, але мені здається, це не випадково – буде зрозуміло потім) стала все більше підпадати під його чари і почала все більше його публікувати в журналі. Як редактор я її розумію, навіщо пригладжувати якісь кострубаті тексти, якщо до тебе приходить людина з добре підвішеним язиком і – особливо письмовим. Звичайно, такий автор буде золотим для будь-якого редактора.
Як вони писали статті. Вони вдвох сідали біля комп’ютера. Ткачов диктував, а Катя записувала, відразу редагувала, пригладжувала, і все зводила в одну хорошу статтю, всього за пару годин. Згодом творчий зв’язок тандему посилювався, головний редактор все більше підпадала під чари свого однофамільця. Скоро в журналі статей Ткачова під різними псевдонімами було все більше, більше і більше. У якийсь момент майже весь (!) номер журналу складався з його статей під різними псевдонімами. А вже так, щоб журнал «Отрок.юа» був наполовину зі статей Ткачова – це було не раз. Впору було православний журнал для молоді «Отрок.юа» перейменовувати в «Ткачов(и).юа».
Я дивився на це і мені ставало не по собі. Не тому, що я заздрив, як теж автор цього журналу, а тому, що я дивувався абсолютній недалекоглядності головного редактора. Адже було зрозуміло, що така редакційна політика – тупик. Тоді журнал став «Вісником Ткачова». Такий редукціонізм звужує простір для думки і зростання аудиторії. Це нівелює саму ідею журналу – як майданчика для різнопланових авторів з їхніми різними думками з різних приводів. А так одна людина не може замінити собою все і всіх. Але отець Андрій Ткачов, схоже, уявив себе богом і хотів бути «всім для всіх», апостолом, не менше. Вийшов «церковний Соловйов», який цілодобово і з кожної праски веде трансляцію, що і як потрібно розуміти.
Коли будь-яка людина приміряє на себе бога, вона забуває, що у неї є слабкості, тоді виходить не християнський Бог, а дріб’язковий, мстивий, зі своїми гріхами – язичницький божок. Думаю, це вже ні для кого не секрет, що отець Андрій Ткачов любить випити. І очевидно, що ця слабкість все більше в ньому зростає. Він навіть на найвідповідальніші заходи, наприклад під час святкування хрещення Русі на Хрещатику 28 липня 2008 року, з великої сцени, перед усією країною, коли тебе слухають мільйони – ось на цей виступ він прийшов неабияк п’яним. Коли його шанувальників почали дорікати – мовляв, подивіться, що ваш кумир робить – в п’яному вигляді на всю країну проголошує «про Бога». То шанувальники відповідали: мовляв, «хто його не знає – той нічого не запідозрив». Звичайно, такі люди сліпі і тупі. І таких зачарованих шанувальників Ткачова було дуже багато в різних колах.
Медійність Ткачова зростала в геометричній прогресії. Немає жодного медіаресурсу УПЦ МП, який би не передрукував його статті. Багато телепрограм, інтерв’ю, коментарів – не злічити. Прямо валом валило його текстів і промов з чого завгодно з будь-якого приводу. Будь-який його чих записувався, я вже не кажу, що кожна його проповідь у храмі записувалася на десяток диктофонів і зберігалася в аннали. Тобто Ткачова в медійному ефірі стало приблизно так само багато, як донедавна Арестовича. Згодом формулювання Ткачова ставали все жорсткішими, агресивнішими, безапеляційнішими, більш хамовитими, і це хамство з вузьких кіл вирвалося на телеекрани. Митрополія УПЦ МП схаменулася, коли він почав висловлювати вже кровожерливі та людожерські думки, але було вже пізно.
Потім стався майдан у 2014 році. Він його не просто не прийняв, а жорстко не прийняв. Почав сипати прокльони на адресу протестувальників, ще на самому початку Майдану в грудні 2013 року. Все більше і більше скочуючись просто до фріка, який бризкає слиною на адресу тих, з ким він не згоден.
І на початку літа 2014 року він переїжджає до Москви. Сказав, що зробив це через погрози. На мою думку – ніяких погроз не було. Зараз я спробую це довести. По-перше, у нього був неабиякий авторитет, і не дивлячись на його антимайданну позицію, його не дали б в образу все одно. Тоді ще не було повномасштабної війни. Емоційної реакції суспільства на ці події ще не було такої, щоб виливати цей біль на когось. Не було ніякого цькування. У нього був авторитет і соціальний, і медійний, багато грошей, у нього було все. І раптом взяв і поїхав. А тоді півроку чогось чекав, а не поїхав відразу після «серйозних» нібито погроз? І потрібно було придумати привід – ось він його і придумав.
Якщо вам або вашим близьким погрожують, то ви точно запам’ятайте:
- скільки разів вам погрожували?
- як часто погрожували? – раз на день, двічі на тиждень, раз на місяць?
- в яких формулюваннях?
- яким чином: особисто, по телефону, по мейлу, у фейсбуці?
- погрожували тільки вам особисто або вашій родині та рідним?
- чим конкретно погрожували – фізичною розправою чи соціальним осудом?
- якщо особисто погрожували? то хто це був? скільки їх було? ви їх знали? УНА-УНСО? якщо незнайомі, то як вони виглядали?
І тепер увага. З 2014 по 2024 рік, за всі 10 років після цих подій – о. Андрій Ткачов – НІДЕ і ніяк не повідомив НІЯКИХ подробиць. Тим більше, що ти вже в Москві, тобі і твоїй родині нічого не загрожує – що йому заважало повідомити подробиці? З імовірністю в 99% можу припустити, що ніяких погроз не було. Швидше за все, йому зателефонував хтось на кшталт Малофєєва в цей час і запропонував переїхати. Припускаю, звичайно, що можливо хтось із його пастви, з його громади, висловив незгоду з його позицією (я таких знаю), а він це взяв як привід і назвав це – погрозами. Щоб був привід виїхати до Москви. Ткачов, як все-таки розумний пропагандист, розумів, що у правди – є подробиці, а у брехні – ні, їх потрібно вигадувати, і тоді легко спалиться на обмані.
Якщо я не правий, нехай отець Андрій дасть свідчення в поліцію. Адже погроза фізичної розправи – це кримінальна справа. Так нехай отець Андрій докладніше розповість, хто і як йому погрожував, і нехай українська поліція заведе слідство з цього приводу.
Другу заповідь ніхто не скасовував
Про другу заповідь всі колективно забули в цьому ткачовському психозі. Забули розумні і недурні люди. Їх можна зрозуміти, вперше їм гладко-літературно розповіли про їх православну віру. Так, за це можна полюбити, але навіщо робити з цього ідола? І, головне, ніхто ніяких висновків не зробив. Он, в Іонінському монастирі вирощують нового Ткачова – Чертіліна. До якого у СБУ були питання, так з нього прямо мученика зліпили, мовляв, за віру постраждав. Так і з’являються нові пропагандистські ідоли.
Одного разу, пробігаючи у видавництві, я сказав Каті, що мовляв у мене є кілька задумів на статті, мовляв, давай разом напишемо. Катя подивилася на мене як на порох і сказала: «Ти себе порівнюєш з отцем Андрієм!?». Ну що тут скажеш? 🙂 Так, куди вже мені до великого замполіта в рясі… 🙂 Ще задовго до падіння Ткачова я намагався критикувати його в вузьких колах за зростаючу «зірковість» в сенсі зіркової хвороби. Так мені говорили: «Ти – покидьок, якщо не розумієш всієї геніальності отця Ткачова». Що ж, здається, не я виявився покидьком…
З головним редактором «Отрок.юа» Катериною Ткачовою у нас були особисті стосунки, ми дружили, тому нехай це буде особистим посланням. Що, Катя? Виростили монстра? Ну і як тепер – тут добре? Скількох він заразив бацилою «русскогомира»? Скількох він задурманив голови так, що вони пішли вбивати за «русскиймир»? Ніхто не порахує руйнівного ефекту Ткачова…
Кажу виростили. Тому що я – не кращий. Я, наприклад, тепер з ганьбою можу сказати, що я перший виклав на Ютуб телепередачі Ткачова. Виклав на ютуб-канал кінофестивалю «Покров», який я тоді адміністрував. Я теж вклався, не в Ткачова, так в інше. Я багато років зазивав в ту організацію, яка виявилася проксі «русского мира», спонсорованою зрадником Деркачем. Переконував людей, що цій організації можна вірити.
Ще в Києві Ткачов у вузьких колах говорив, що поки був у Львові, страшенно «ненавидів весь рагульський менталітет». Ну добре, тож Львів, там «бандерівці», але в Києві ж все має бути добре? Ні, і тут отцем Андрієм, видно, не так завзято захоплювалися, як мали б. Вже перебуваючи в Москві, він говорив про те, що коли був у Києві, наненавидів все українське. Припускаю, що зараз він думає про канонічну втечу до Стамбула, де буде розповідати про те, як він, бідний, мучився в Москві, «ненавидячи все російське» :). До речі, він був дуже жадібний до грошей і весь час вимагав собі чималі гонорари. Я його, як теж багатодітний батько, розумію, коли багато дітей – грошей завжди мало, але навіщо продавати совість? Виходить, йому все одно за кого пропагувати: що за УПЦ МП, що за «русский мир» – аби тільки добре платили.
Кажу, виростили. Тому що Ткачов – це колективний продукт безвідповідальності. Ось так і вийшло, що один колишній офіцер Олександр Акулов привів у велике медіа іншого «офіцера-замполіта-в-рясі» (Ткачов і справді навчався на замполіта), отець Іона (Черепанов) відкрив йому всі двері в усі офіційні медіа УПЦ МП, одна головна редакторка віддала цілий журнал у його вотчину. І спільними зусиллями різних функціонерів і фанатів батюшка переродився в «міністра церковно-правильної правди» і «апостола русского міра». І ось всі, хто Ткачова на руках носив і пісяв від нього окропом – вам тепер не соромно!?
Кейс Ткачова показує наявність величезної системної проблеми в структурі УПЦ МП. Вона видавлює всіх, хто може думати і рефлексувати. І приваблює всіх, хто далекий від будь-яких сумнівів – ось наші люди! Наприклад, один функціонер УПЦ МП, який потім став єпископом, називав Юрія Павловича Чорноморця – чмом. За те, що критикував митрополита Володимира Сабодана. І ось всі, у кого є мізки – для них чмо. А ось «вірні козаки Селіванова» з Друзями або Ткачовими – це ті, хто їм потрібен, ці – не чмо, ці – «наші люди». Ну ось тепер, своїх в дошку пацанів – «ви їх народили, тепер їжте, хоч повилазьте».
Не вистачило розуму УПЦ МП розгледіти небезпеку у всіх цих паростках і тепер вони черпають по повній втрату довіри від суспільства. Я занадто пізно зрозумів, що структурі УПЦ МП – не потрібні ніхто, ні журналісти, ні богослови-вчені, ні просвітителі, ні публіцисти. А їм потрібні виявилися тільки пропагандисти (Ткачов) і бойовики (на кшталт фашиста Селіванова), і все, більше ніхто їм не був потрібен. Не потрібні навіть і зараз, з огляду на величезну кризу УПЦ МП через токсичний зв’язок з Москвою. Ні розвитку богословської науки, ні налагодження комунікацій з суспільством, їм потрібно з цього – ні-чо-го! Вони чекають тільки землі і грошей від держави, ну ще й антикваріат та інші цацки-панагії, і щоб від них відстали і дали спокійно солодко жити. На думку УПЦ МП, потрібно вкладати в антикваріат, золоті куполи і машини, а не в наукові гранти, це ж «не на часі»… навіщо, якщо є Ткачови?
Кажу «виростили», тому що Ткачов – це продукт УПЦ МП. Структура досі не виробила захист від дурня. Раптом якийсь батюшка збожеволіє, що тоді робити? Які системні механізми включаться? У системі управління УПЦ МП також немає захисту від форменних аферистів, тупих і жадібних виконробів, так і від інших содомітів. А ось проти чого є безумовний імунітет – так це проти лібералізму і нелояльності в будь-якій формі – за це покарають жорстко і чітко. Тільки подумайте ось про що: хто вас більше підставив «бухі панове офіцери в рясах» чи вчені-богослови?
Про автора: Олександр Бойко закінчив Одеську духовну семінарію, потім Київську духовну академію УПЦ МП, після чого 5 років працював у видавництві при Свято-Троїцькому Іонінському монастирі УПЦ МП. Працював спеціальним кореспондентом РІСУ, а також журналістом, який висвітлював релігійні теми.
