Фото з відкритих джерел
Російська Церква в 20-30-х роках минулого століття втратила принцип соборності та законної спадкоємності церковної влади, а за тим і внутрішньої церковної свободи. Події, зачистки церковного середовища від опозиції у 20-30-х минулого століття, коли церквою керував ставленик радянської держбезпеки Сергій Страгородський співставні із тим, що зараз робить очільник РПЦ Кирил Гундяєв.
Про це йдеться в статті науковця Сергія Шумила «РПЦ та КДБ: історія блудного співжиття», надрукованій в останньому журналі «Церква і суспільство».
В статті науковець робить ретроспективу подій, коли РПЦ втрачала свободу і легітимність та проводить історичні паралелі між тим, як діяла атеїстична влада та Сергій Страгородський і Кирил Гундяєв.
Після того, як влада поставила на чолі РПЦ завербованого ОДПУ Сергія Страгородського, а той присягнув на вірність атеїстичному режиму, то з’явився рух церковної опозиції, яку комуністи почали системно зачищати.
«Спочатку незгодних єпископів митрополит Сергій піддавав усуненню з кафедр, «заборонам у священнослужінню», «відлученню» (фактично те саме, що робить Кирил Гундяєв щодо «антивоєнних» священників РПЦ»), – пише Сергій Шумило, – … непокора «Тимчасовому синоду» митрополита Сергія та невизнання його «Декларації» (документ про лояльність РПЦ до радянської влади – ред.) були достатньою підставою для обвинувачення у причетності до «антирадянського церковного підпілля», за що призначалися тривалі терміни ув’язнення та концтабори (від 10 до 25 років) або розстріли».
Автор пише, що попри те, що в 30-х роках було заарештовано 19 тисяч осіб, в 1937-38 роках розстріляно сорок архієреїв і тисячі священників, митрополит Сергій публічно заявляв, що в СРСР нема релігійних переслідувань.
Сергій Шумило описує і співпрацю моспатріархії у 50-ті роки, коли Сталін вирішив реанімувати Церкву, щоб використовувати її й для шпигунської мети за кордоном і як м’яку силу для представлення інтересів СРСР. Саме тому, на думку, С. Шумила, РПЦ всіляко чинила спротив демократичних перетворенням у 80-90-ті роки».
С. Шумило також нагадує про розсекречені архіви КДБ, які свідчать, що більшість архієреїв РПЦ були агентами та співробітникам КДБ, яке курували їхню діяльність.
Науковець згадує, що ієрарх Никодим Ротов значився, як «Святослав», патріарх Алексій Рідігер – «Дроздов», Кіріл Гундяєв – агент «Михайлов».
«Ніхто з них не приніс покаяння за свою багаторічну співпрацю із КДБ. У РПЦ так і не відбулася люстрація…, «агенти в рясах» і після розпаду СРСР продовжували відстоювати інтереси російських спецслужб, – пише Сергій Шумило, – Особливо гостро це виявилося, коли до влади у рф, прийшов підполковник КДБ В. Путін… Не дивно, що багаторічний агент КДБ «Михайлов» на посаді очільника РПЦ став одним із головних адептів та ідеологів чекістського режиму, виправдовуючи та благословляючи його злочини від імені Церкви».
Автор також зауважує, що якщо 1927 року митрополит Сергій Страгородський та інші ієрархи пішли на співпрацю через страх за життя, то в 2000-х Кирил Гундяєв добровільно поставив РПЦ на службу чекістській хунті, і почав обґрунтовувати претензії рф на загарбницьку війни проти України та інших держав.
