У Кременці відбулася науково-практична конференція «Почаївська Лавра та її вплив на формування української православної ідентичності».
Історія Свято-Успенської Почаївської Лаври десятиліттями викривлювалася, неправильно тлумачилася, а саму Лавру попри тотально-патріотичні настрої Галичини та Волині насичували людьми з чужою ментальністю, чужою літературою, настроями, майстерно вмонтованою у проповіді політичною пропагандою, покликаними перетворити її на фортецю «русского міра».
Про це йшлося у доповідях науковців на науково-практичній конференції «Почаївська Лавра та її вплив на формування української православної ідентичності», присвяченій 90-річчію української маніфестації у Почаєві. (У серпні 1933 року у Почаєві вийшло на маніфестацію 20 тисяч людей, які вимагали Української церкви, української богослужбової мови, українського єпископату).
«Історія нашої святині спотворювалася, викривлювалася, неправильно тлумачилася, бо всі зайди та окупанти знали, що значення Лаври для нашого населення особливе. Вона для Галичини та Волині співставна із значенням Софії Київської, це те осердя, навколо якого будувалася наша ідентичність, – сказав у вітальному слові гостям митрополит Тернопільський та Кременецький Нестор, який був головним організатором конференції, – віримо, що Лавра і у свідомості і фактично займе те місце, яке мала зайняти давно, і що наша конференція допоможе популяризації її правдивої історії та звільнить її від ідеологічних нашарувань».
«В історії Почаївської Лаври не можна бути двійочником та малоросом, бо тут кожен сантиметр показує, що ми стоїмо на плечах діячів та подвижників, які тримали українське небо. Лавра зараз перебуває в руках “русского міра”. На жаль, ані тернополяни, ані кременчани не знають про дату, яка має відзначатися по всій країні, 90-річчя антиросійського здвигу, початку національного та духовного відродження у Лаврі, коли вся почаївська інтелігенція та студенти вийшли вимагати української Церкви, – сказав у виступі Микола Тимошик, професор кафедри журналістики та зав’язків з громадськістю Київського національного університету культури і мистецтв, – на жаль, історія Лаври – свідчення постійного існування двох кривд, боротьби спочатку між католиками та православними, а пізніше боротьби між українськими та московським православ’ям. Сьогодні ми бачимо печальні наслідки останнього: змосковлення духу святині, фальшування історії, ствердження чужої ментальності, чужої ідеології, чужого еклектичного стилю, спаплюження українства в цілому».
Професор Тимошик також згадав, як на початку 90-х намісник Лаври Яків Панчук на прохання вірян спробував запровадити там українську богослужбову мову, але після того, як про це стало відомо у Москві, ієромонаха вигнали та відбувся російський наступ на все українське, в Лавру прислали нових промосковських людей, зачистили бібліотечні фонди, а книжки Огієнка «Свята Почаївська Лавра» взагалі спалили на подвір’ї святині.
На конференції також йшлося, що Почаївська Лавра добре відома за межами України і згадки про неї у медіа, аналітичних та дослідницьких виданнях містять здебільше позитивну конотацію. Не нав’язуючи думки категорично, західні дослідники пишуть, що позаяк Лавра не належить російській церкві, то повинна належати людям які живуть у цьому краю, є носіями української ідентичності.
«Про Почаївську Лавру, ікону, святих багато пишуть західні енциклопедії, онлайн-видання, дослідницькі центри, – розповіла ігуменя монастиря Благовіщення Пресвятої Богородиці, кандидат філологічних наук Даниїла Бакай, – Майже всюди у всіх країнах Лавру знають. Англо, франко та польськомовні джерела, надають багатий фактичний матеріал про Лавру, підводять до думки, що все, що відбувається на релігійному полі України (йдеться про риторику та поведінку Моспатріархату – ред.) не відповідає логічному стану речей. Українська діаспора у своїх виданнях прямо запитує, чи московську церкву викинуть з Почаївської лаври чи ні.
Лавра, відома, популярна, по ній ідентифікують українських православних людей. Західні дослідники вважають її одним з найбільших центрів православ’я, а також кажуть, що вона має належати тому народу, який її побудував».