Фото з відкритих джерел
Автори доповіді «Репресії проти релігії» перелічили всіх відомих їм священників РПЦ, які воюють в Україні. Ми подаємо список кліру РПЦ, хто не лише пропагандою, а й фізично причетний до знищення українців.
Мародер із Адигеї
Протоієрей Сергій Вайда, 49 років. З березня 2022 року бере участь у бойових діях на півдні України (в т. ч. Херсонська область). До війни був настоятелем Успенського храму на хуторі Гавердовський (Майкопська єпархія РПЦ в Адигеї). Уродженець Мінської обл. (Білорусь). Вайда з самого початку повномасштабного вторгнення добровільно взяв до рук зброю та подався воювати проти України. На окупованій території він діяв як звичайний військовослужбовець: так, встановлено, що у червні 2022 року Вайда разом із товаришем по службі брав участь у мародерстві – пограбуванні будинків мирних жителів у селищі Білозерка Херсонської області.
Сапер Сибіру
Ієромонах Августин, у миру Олексій Павлюк, 33 роки. Раніше – священнослужитель Благовіщенської єпархії РПЦ (Амурська область), чернець. За кілька років до того залишив чернецтво та сан священника за власним бажанням. Після відмови від сану Олексій Павлюк добровольцем вирушив на війну проти України. У 2023 році він прибув на фронт і був зарахований сапером до одного з підрозділів ЗС РФ. Мав позивний «Батюшка», оскільки раніше був священником.
Сибірський стрілець
Олексій Кіхтенко, священник Ісількульської єпархії (Омська область). Після початку війни залишив єпархію або був звільнений від богослужіння, щоб піти воювати. «Отець» Олексій добровільно вступив до лав російських військ як контрактник. У телеграм-каналах повідомлялося, що він пішов на «СВО» у званні рядового, на передову, «в саме пекло». Тобто Кіхтенко воював безпосередньо в окопах, з автоматом. На передовій він служив стрільцем (можливо, у мотострілецькому підрозділі).
Очолив штурмовиків
Протоієрей Андрій Шеломенцев – священник-капітан, який командував штурмовиками (2022-2023). Протоієрей Андрій Шеломенцев – капітан морської піхоти (запасу) із двома орденами Мужності. Настоятель православного храму (регіон у відкритих джерелах не вказаний, але, вірогідно, південь Росії). У минулому – кадровий офіцер Морської піхоти, учасник бойових дій, потім прийняв сан священника. З початком «СВО» капітан Шеломенцев зголосився допомагати армії як полковий священник, але на практиці брав активну участь у боях. Він агітував солдатів йти на штурм, кажучи, що смерть у бою приведе до Царства Небесного. Понад це, Шеломенцев особисто очолював штурмові підрозділи під час операцій.
Чернець з-поміж російських вбивць
Ієродиякон Веніамін, у миру Василь Шломович, чернечий Кизилташського Свято-Стефано-Сурозького чоловічого монастиря (Крим). Після початку повномасштабного вторгнення, з благословення настоятеля монастиря архімандрита Марка, Веніамін добровольцем записався до козачого штурмового батальйону «Таврида» Чорноморського козачого війська. Він служив сапером, виконуючи бойові завдання з інженерного забезпечення. Це передбачає роботу зі зброєю (особистою стрілецькою для самозахисту) та вибухівкою. Ієродиякон фактично став звичайним бійцем козачого підрозділу.
Начальник штурмовиків з Іванова
Ієромонах Дамаскін, у миру Денис Олександрович Волін, насельник Миколо-Шартомського монастиря (Іванівська обл.). Керівник відділу зі взаємодії із козацтвом Шуйської єпархії РПЦ. Очолював пошуковий рух з воєнної історії (займався пошуком останків військових минулих війн). У ході «СВО» ієромонах Денис Волін створив та очолив неофіційне формування – пошуково-козачий загін «Православна дружина ім. князя Олександра Невського», до якої увійшли монастирська молодь та козаки. Спочатку загін займався пошуком та евакуацією тіл, проте потім Дамаскін разом із «дружинниками» опинився на самому фронті. Він фактично став командиром озброєного підрозділу, який виконував завдання на лінії бою.
