Фото з відкритих джерел
Ще в грудні 2022 року активне духовенство пропонувало митрополиту затвердити Акт про вихід МПвУ зі складу РПЦ та проголошення її автокефалії, чернетку якого зробив науковець, директор Міжнародного інституту афонської спадщини, Сергій Шумило.
Про це він сам пише в публікації «Відійти від Москви. Чи обере УПЦ шлях автокефалії від РПЦ МП?»
«На прохання друзів з УПЦ мною… був розроблений чернетний проєкт можливого Акту про вихід УПЦ зі складу РПЦ та проголошення її автокефалії, – пише С. Шумило – Цей проєкт був переданий на обговорення як деяким архієреям УПЦ, так і безпосередньо митрополиту Онуфрію. Нажаль, ідея проголошення такого Акту, як і багато інших пропозицій, так і залишилась нездійсненною».
У цьому проєкті Акту, пише С. Шумило, опираючись на рішення Феофанівського Собору МПвУ за травень 2022 року, пропонувалось прописати такі конкретні пункти:
1. Відповідно до рішень травневого Собору у Феофанії УПЦ є повністю незалежною і самостійною (автокефальною) Церквою і не є більше зв’язаною ані адміністративно, ані канонічно чи будь-яким іншим чином з Московським патріархатом.
2. УПЦ адміністративно та канонічно вийшла зі складу РПЦ МП, тому для УПЦ не мають значення і не є чинними рішення Патріарха, Синоду і Соборів РПЦ МП.
3. Предстоятель та інші ієрархи УПЦ не є більше членами Синоду, Архієрейского та Помісного соборів, Міжсоборної присутності та будь-яких інших церковно-канонічних органів, комісій та відділів РПЦ МП.
4. «Статут РПЦ», зокрема його розділ Х, не є чинним для УПЦ. УПЦ як повністю незалежна і самостійна Церква керується виключно Статутом про управління УПЦ.
5. УПЦ відновлює євхаристійне єднання зі Вселенським Константинопольським Патріархатом, Олександрійським Патріархатом, Кіпрською та Елладською Православними Церквами і вважає віднині нечинними рішення про розрив євхаристійного єднання з ними, нав’язані раніше під чужим впливом з Москви.
6. У своїх зв’язках з іншими Помісними Православними Церквами УПЦ не залежить від політики і настанов Московського патріархату та інших церков та релігійних центрів і самостійно провадить свою зовнішньоцерковну діяльність.
7. Священний Синод УПЦ засуджує заяви московського патріарха Кирила про підтримку й обґрунтування війни Росії проти України, а також пропаговану ним фундаменталістську ідеологію «русского мира», яка за всіма ознаками носить єретичний і неправославний характер.
8. Священний Синод УПЦ в чергове заявляє про беззаперечну підтримку територіальної цілісності та державної незалежності України, засуджує розв’язану Росією війну проти України, спроби окупації та відторгнення українських територій (як і єпархій УПЦ на окупованих територіях), а також засуджує факти колабораціонізму, та всебічно благословляє свою паству на захист територіальної цілісності та суверенітету нашої Батьківщини – держави Україна.
С. Шумило переконаний, що таким міг би бути Акт про вихід УПЦ зі складу РПЦ МП: «Здавалося б, що простіше, як ухвалити такий чи подібний документ і тим зняти всі питання перед суспільством та державою? Але ані такого, ані якогось іншого документу в УПЦ так і не ухвалили».
«Якби Синод УПЦ на виконання рішень Феофанівського Собору УПЦ таки прийняв офіційний Акт про те, що УПЦ повністю виходить зі складу РПЦ МП, то нещодавно прийнятий закон жодним чином не міг би розповсюджуватися на УПЦ. Адже, як неодноразово пояснювали ініціатори законопроєкту, саме на це він і спрямований – спонукати керівництво УПЦ прийняти офіційні та недвозначні документи про повний вихід зі складу РПЦ МП та припинення з нею канонічних зв’язків, а не на «заборону УПЦ», – пише С. Шумило.
Він також переконаний, що «проголошення подібних Актів – поширена у вселенському православ’ї процедура конституювання власного статусу. У практиці Церкви при набутті автокефалії приймались різні за формою Акти. Були такі, що проголошували свій новий статус, були такі, якими надавався статус автокефалії. Наприклад, відповідними Актами проголошувалась автокефалія Польської та Чехословацької Церков. Головне, щоб Акт чітко формулював і визначав конкретний статус Церкви, до якого потім не було б претензій з боку влади і суспільства».
«Без такого офіційного документа всі розмови в УПЦ про «повну незалежність і самостійність» – балачки, які тривають вже понад 30 років», – робить висновок вчений.
