У пошуках нового даху, або як хочуть законсервувати мп в Україні

Фото з відкритих джерел

Ярослав ФЕДОРЧУК, релігійний оглядач,
спеціально для сайту «Україна Православна»

Протягом останніх днів у мережі масово стали з’являтися доволі однотипні за сутністю коментарі: нібито в Україні чи то готуються, чи то мають намір, чи то хочуть створити якусь «юрисдикцію Вселенського Патріархату», щоби в ній знайшли собі місце ті, хто досі тримається московського ярма і хто ніяк не годні відпустити його. Очевидним спусковим механізмом до появи цих заяв слугує те, що законопроєкт про заборону діяльності російських (псевдо)релігійних центрів в нашій країні має бути розглянутий першим, відразу як відновляться пленарні засідання парламенту.

Згадані коментарі поширили здавалося б дуже різні джерела: колишній народний депутат від Радикальної партії Мосійчук, який позиціонує себе прихильником УПЦ КП, колишній головний редактор «Журналу Московської патріархії», а нині російський дослідник у США Сєргєй Чапнін, сайт «Релігія в Україні», створений під патронатом тодішнього очільника Відділу зовнішніх зв’язків УПЦ МП архімандрита Кирила Говоруна під перший візит Гундяєва 2009 року, а нещодавно пробуджений від тривалої консервації, як кажуть – під патронатом його ж, але вже у статусі «позбавленого сану» Гундяєвим. До цього хору доєдналися «спж» та інші подібного штибу «джерела».

Але якщо прослідкувати всі ці такі різні джерела, у них знайдеться один спільний знаменник – Москва. Про Мосійчука давно відомо, що він перебуває в орбіті отця Вадімія – головного по МПвУ. В тій же підлеглості – «спж». С. Чапнін хоча і вийшов з Москви, але Москва з нього виходить надто повільно. І патрон «РвУ» теж до останнього, навіть в час після великого нападу, залишався кліриком м. Москви. Тож різні фанфари зазвучали, але не дивно, що музика схожа.

Головною ідеєю більшості коментарів є те, що прийняття законопроєкту про заборону російського контролю над релігією в Україні нібито спонукає знайти для структури на чолі з митрополитом Онуфрієм новий «канонічний дах». І таким дахом нібито має стати «Екзархат Вселенського Патріархату», який нібито мав би існувати паралельно з ПЦУ.  Для тих, хто в ПЦУ йти не хоче, а з Москвою лишитися вже не може.

Різні автори по-різному (хто з надією, хто з осудом) пишуть, що це мало б стати нібито «виходом з глухого кута». Але чи це так насправді?

Насправді ж це – продовження тієї самої стратегії підриву Томоса, яку Москва та її союзники здійснюють ще з 2018 р. Адже канонічне право, і це прямо вказане в самому Томосі, визначає на території України лише одну юрисдикцію – Православної Церкви України. Проголосивши автокефалію ПЦУ Вселенський Патріархат своїм рішенням ствердив самостійність нової Церкви, в яку ніхто – в тому числі й він сам – не може втручатися шляхом створення іншої юрисдикції.

Саме тому ставропігійна місія Вселенського Патріархату, яку очолює екзарх єпископ Михаїл, є не «іншою юрисдикцією» і не «альтернативним центром» (хоча невеликому колу осіб цього дуже хочеться), а представництвом Вселенського Патріархату в Україні. Дипломатичною мовою це – посольство. А єпископ Михаїл – екзарх, тобто посол в Україні, а не «екзарх України». Можливо, спільне минуле в часи служіння в структурах Московського Патріархату і спонукає екзарха до приязних стосунків з прихильниками МП, але це, мабуть, більше походить від його особистого бачення свого служіння, а не є призначенням очоленої ним зараз інституції.

Від часу великого нападу і архімандрит Говорун, і деякі діячі в МПвУ (які пізніше стали відомі як «підписанти», бо поширювали підписані ними петиції до митрополита Онуфрія, які лишилися безплідними) плекали ідею, що ті, хто з МПвУ і не хочуть бути під владою Москви, але не хочуть також бути в ПЦУ – оці мають йти під омофор Вселенського Патріарха. Для них така ідея приваблива (особливо якщо врахувати роль, яку її генератор сподівається отримати у такій гіпотетичній конструкції). Але вона точно розрахована на консервування і навіть поглиблення церковного розділення в Україні (при чому – руками Патріарха, який надав Томос). Вона перетворює Томос із документа історичного значення на гарно розмальований сувій пергаменту – бо те, що в ньому записане, офіційно б мало бути відкинене, як пусте.

Заради «заспокоєння тонкої душевної організації» кліриків МПвУ, яким «важко» виконати канонічні норми та припис Томоса і знайти своє місце в ПЦУ, як це вже зробили багато їхніх співбратів, мала б з’явитися якась нова структура. Вона формально була б структурою Вселенського Патріархату, але по суті — тим самим МПвУ тільки без явної присутності токсичної Москви. Наповнена тими людьми, які у більшості вірно трималися московського ярма і хто досі відкидає авторитет та рішення Вселенського Патріархату щодо України.

Надія тих, хто генерує ці плани, зрозуміла – довести самим собі та світу, що МПвУ діє правильно, тримаючись РПЦ, бо тільки це «канонічно». Мовляв, і сам Патріарх, гіпотетично давши їм можливість не виконувати Томос, фактично визнає у такий спосіб їхню правоту, а свою «помилку». Також надія вождів прожекту полягає в тому, що можна було би потім вимагати «нового заснування автокефальної УПЦ», вимагати «нового обрання Предстоятеля» і нового формування структур, в яких мрійники про цей план посядуть чільні місця.

Саме тому для просування цього плану в Царгороді підключили двох архієреїв українського походження своїм минулим (а можливо, і не лише минулим) пов’язаних з МП. Один – вихованець лаврської школи, інший – особистий духовний друг митрополита Онуфрія. Обидва у минулому довели до катастрофічного стану очолювані ними структури. Але ж мрія «очолити Україну» – така приваблива!

Тому і вигадують вони байки, які намагаються представити в Царгороді як щось серйозне і потенційно успішне. Ваблять розмовами про «об’єднання православ’я в Україні». І їх не хвилює, що в такий спосіб вони нищать авторитет Вселенського Патріархату, нищать Томос – і все це в час страшної війни, від якої страждає український народ.

Очевидно від них та від їхніх партнерів в Україні, яким ПЦУ – як кістка в горлі, і пішов, як брехня по селу, цей поголос про «нову юрисдикцію». Але все це – лише пусті та шкідливі прожекти.

Чи вилився рух «підписантів» серед духовенства МПвУ в щось справді дієве? Навіть учасники цих акцій нині кажуть, що все перетворилося на «пшик». На Фанарі не забули, скільки архієреїв УПЦ МП підписали листи до Патріарха про автокефалію, а скільки – прийшли на Об’єднавчий Собор. Двоє – з півтора десятка очікуваних. Отже, максимум, на що здатні ці рухи – це робити заяви та ставити підписи. Коли дійде до реальних справ – вони розійдуться і поховаються.

Тим більше, що ті, хто справді переймався долею Церкви та України – або вже долучилися до ПЦУ, або на шляху до неї. А решта – хіба вони саме той фундамент, на якому можливе «об’єднання українського православ’я»?

Деякі голоси, усвідомлюючи химерність подібних планів, радять все ж «спробувати». Мовляв, «практика сама все виправить». То, по-перше – може спробувати краще ухвалити закон про заборону влади РПЦ в Україні, а все, що треба виправити – скоригувати з огляду на втілення закону? Це ж точно буде більш логічним, ніж прожект «давайте розділимо, що є, щоби потім колись єднати, якщо вийде». А по-друге, за останній час практика показала, що Москва виявляє здатність руйнувати навіть цілком адекватні плани. Дрейф Північної Македонії до РПЦ та скандальне завершення виборів у Болгарії – два наочних докази. Чи треба, щоб Україна стала третім доказом у цьому сумному ряду?

Канадський митрополит Іларіон, якого, судячи з нечисленних публікацій про його служіння у довіреній його опіці УПЦ Канади, давно і безнадійно чекають, коли нарешті він повернеться з тривалого турне Європою, місяць тому приїхав до Києва на Молитовний сніданок. Скориставшись запрошенням, він вирішив «поспілкуватися про майбутнє». Але єдиним публічно оголошеним співрозмовником владики став депутат-екс-медведчуківець Качура. Потужна підтримка потужного проєкту!

Українська держава не зацікавлена в тому, щоби на фоні російської агресії та боротьби навколо впливів МП, на догоду насправді нечисленній групі невдоволених піти на авантюру руйнування прогнозованої та стабільної ситуації. Тому ані в Держслужбі етнополітики та свободи совісті та загалом в уряді, ані в Офісі президента України не лише не планують «реєструвати нову юрисдикцію», але навіть не вважають згадані вище плани предметом для розгляду.

Владика Іларіон був лише одним із сотень гостей Молитовного сніданку, про повноваження якого вести якість переговори ніхто не повідомляв (окрім анонімних фантазерів). Натомість справжній офіційний представник Вселенського Патріарха митрополит Халкидонський Еммануїл і на зустрічі з прем’єром України, і на зустрічі з Предстоятелем ПЦУ наголосив: Вселенський Патріархат повністю підтримує Православну Церкву України та співпрацює з нею, всі православні ієрархи були Патріархом запрошені у 2018 р. на Об’єднавчий Собор, який утворив ПЦУ, і ті, хто не прийшов, мають тепер лише один канонічний шлях – єднатися з ПЦУ.

До речі, після візиту в Україну митрополит Еммануїл поїхав до Литви, де процес утворення Екзархату Вселенського Патріархату тривав довго і кожен крок в якому був дуже обережним та виваженим. І все це в умовах, коли не існувало жодної іншої канонічно встановленої православної юрисдикції в Литві (бо МП там має владу неканонічно), була продемонстрована на всіх етапах підтримка держави справі утворення Екзархату, цього одностайно бажали і духовенство, і вірні, які не шукали ніяких інших альтернатив для себе. Тож якщо у випадку абсолютно сприятливих факторів у Литві Вселенський Патріархат діяв без поспіху, обережно і зважено – лише прожектери, фантазери або ворожі пропагандисти можуть вірити в те, що в Україні Патріархат мав би діяти безумно, супроти канонічного порядку, власних рішень та інтересів, супроти Помісної Церкви і держави.

У підсумку варто сказати одне: хвиля інтриг і брехні, намагань дезорієнтувати і посіяти сум’яття буде зростати в міру того, як буде наближатися до колапсу влада РПЦ в Україні. Москва залучає всіх своїх агентів (в тому числі законсервованих в інших Церквах) та їхніх корисних місцевих помічників. Але якщо Церква в Україні успішно подолала виклики 2018-2019 років, то тим більше здатна подолати й цю хвилю.

Вам також має сподобатись...