Фото з відкритих джерел
Представники РПЦ протиставили дві «традиційні цінності» російського народу – православну віру та нецензурну лексику, натякаючи, що провал «СВО» пов’язаний із поширенням в армії матюків.
Про це пишуть журналісти «Нової газети», зауважуючи при цьому, що навряд чи боротьба з матом у росії має якісь перспективи.
«Росія не перемагає, бо російський солдат матюкається», – таку чітку формулу неуспіху оголосив із трибуни цьогорічних Різдвяних читань у москві головний священник РПЦ у зоні СВО протоієрей Димитрій Василенков. Як щирий поборник ідеї патріарха Кирила про «метафізичну війну із Заходом» протоієрей Василенков вважає, що перемогти світове зло не здатні люди, які самі перебувають у злі та гріху.
Але російський мат настільки вкорінений у повсякденній культурі як більшості росіян, а й народів колишнього СРСР, що сподіватися на подібний «духовний подвиг» не доводиться. Автор статті переконаний, що мат укорінений у цій культурі значно більше, ніж релігійні переконання чи звичаї
Тому, на його думку, релігійна аргументація (місцями цілком справедлива) дуже слабка і малопомітна більшості носіїв воістину «скрєпної» лексики.
Журналісти, звертаючись до історії російської культури, стверджують, що першим письмовим джерелом, що містить матюки, виявляться новгородські берестяні грамоти XII-XIII століть. Пізніше ця лексика проникла в офіційне листування, літописи і навіть у церковні тексти (там, щоправда, використовується лише слово, що означає блудницю, але й воно поступово було виправлено в XVII–XIX ст., і сьогодні зберігається лише у старообрядницькому побуті). В XVII столітті набуло широкого поширення анонімне «Повчання про матірну лайку», автор якого апелює як до християнських (мат ображає Божу Матір), так і до язичницьких (мат опоганює Мати).
У близькій до цього тексту парадигмі сьогодні висловлюється колишній прессекретар патріарха, а нині голова Інформаційної комісії московської єпархії РПЦ священник Олександр Волков. Він виступив на пресконференції у Всесвітній день боротьби з ненормативною лексикою. О. Олександр відзначив (але точної статистики не навів), що солдати, що матюкаються, «частіше гинуть або отримують поранення».
Єпископ Скопинський та Шацький Пітирим (Творогов) причину війни він побачив у тому, що російське та українське суспільства почали матюкатися, «і виправити це не можуть ні сім’я, ні школа, ні суспільство, а лише Бог» – тому таке страшне випробування, яке надіслано двом народам. «Матірна лайка призводить до смерті, вона позбавляє їх (військовослужбовців) захисту, вони масово гинуть через це теж», – зазначив єпископ Пітирим.
Минулого року до «кампанії боротьби з матюками» підключився і сам патріарх Кирило, підлеглі якого не раз розповідали про те, яку добірну лексику використовує їхній шеф у гніві, у тому числі й під час богослужінь. Інтернетом гуляє ролик, де пан Гундяєв матюкається навіть у присутності путіна.
Лінгвістична нестриманість Кирила розв’язала язики й іншим архієреям, отже нецензурна лексика стала набагато частішим явищем у спілкуванні з підлеглими, ніж це було за часів Алексія II. А колишній фаворит патріарха і «екзарх Африки» Леонід (Горбачов), як розповідала «Нова-Європа», не соромився публікувати власні матюки в віршах тих, хто критикує «СВО».
Втім, журналісти зауважують, що російська армія приречена на неуспіх не через мат, а через відсутність морального, юридичного і просто людського обґрунтування своїх дій. Тотальне лихослів’я, поряд з тотальним пияцтвом та іншими формами морального розкладання армії, – лише один із симптомів хвороби.
Післямова УП.
Ми розуміємо, що журналісти-емігранти, які намагаються застосовують до РПЦ критику у форматі сміхової культури, роблять чесну роботу. Але якщо подивитися на це серйозніше, то стає наявним лицемірство та нездатність до покаяння Церкви, яка бореться із лише симптомами деградуючого народу, а не показує йому приклад сповідництва та честі. Як кажуть у цього самого народу, знявши голову, за волоссям не плачуть.
