Матеріал Олександра Солдатова для «Нової газети»
Російська церковна імперія розпадається. На тлі «СВО» (російсько-української війни – ред.) з юрисдикції московського патріархату виходять церкви України, країн Балтії, Молдови. Ініціатива автокефалії національної православної церкви виникла і в Казахстані. З нею виступив ієромонах Яків (Воронцов), засуджений у РПЦ за пацифістську позицію. Під тиском Казахстанського митрополичого округу РПЦ до тиску на клірика долучилася влада – понад рік триває його кримінальне переслідування.
В обставинах цієї справи і в становищі казахстанського православ’я загалом розбирався оглядач «Нової газети».
…Скаргу на ім’я президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва опублікував 9 грудня колишній клірик Казахстанського митрополичого округу РПЦ, ініціатор створення незалежної від москви Православної церкви Казахстану і автор «Новой» ієромонах Яків (Воронцов). Органи слідства, порушуючи казахстанський закон, понад рік ведуть досудову перевірку за фактом публікації антивоєнного поста в блозі ієромонаха. Його процесуальний статус не має аналога в російському кримінальному праві: свідок із правом на захист від висунутих проти нього звинувачень.
За законом розслідування має тривати два місяці, у випадку ж з о. Яковом пішов уже другий рік. У квітні державний Інститут судової експертизи в Алмати не знайшов ознак розпалювання національної ворожнечі в його пості, на яку восени минулого року поскаржилися пильні православні громадяни. Початок розслідування напрочуд збігся у часі із заявою о. Якова про початок процесу реєстрації Православної Церкви Казахстану, незалежної від РПЦ. У разі успіху цієї ініціативи буде знищено монополію москви на релігійну традицію, до якої належать близько 20% жителів країни.
Нове сергіанство
У перші дні «СВО» (російської повномасштабної воєнної агресії проти України – ред.) Яків підписав лист 293 кліриків РПЦ із закликом припинити бойові дії та розпочати переговори. 25 лютого 2022 року він надіслав листа голові Казахстанського митрополичого округу РПЦ митрополиту Олександру (Могильову), закликавши його як члена синоду московського патріархату ініціювати анафематствування прихильників військового конфлікту. За задумом Якова, у Києві потрібно було терміново – за посередництва папи римського та інших світових християнських лідерів – зібрати «примирливий собор» росії та України. А в разі нездатності РПЦ висловити християнську миротворчу позицію – ставити питання про вихід Православної Церкви Казахстану з РПЦ.
Така відвертість обурила керівництво митрополичого округу, і Олександр закликав Якова до покаяння.
4 березня ієромонах писав своєму архієрею: його проповідь не політична, а суто моральна, миротворча. «Відгородитися і зректися, – писав він, – наш обов’язок перед Богом і людьми, а також перед майбутнім Казахстану… Ми могли б захистити самих себе і наш Казахстан від гріха (…). Якщо не зробимо цього, кров буде і на нашій совісті».
Кілька місяців по тому Яків склав перелік своїх претензій до РПЦ: співучасть у каїновому гріху; проповідь мілітаризму, зокрема й через богослужіння (включення до чину літургії молитви за перемогу); гарантії раю загиблим за рф учасникам війни; оголошення «священної війни»; співчуття або байдужість кліру і мирян до всього цього. Після появи документів Всесвітнього російського народного собору, які нібито догматично обґрунтовують «СВО» (російсько-українську війну – ред.). Отець Яків назвав главу собору (патріарха Кирила) «єретиком». За його словами, замість Бога патріарх поклоняється ідолу «русского міра», наділяючи окремо взятий народ і його лідера месіанською функцією того, хто «утримує зло», а єдність Осіб Святої Трійці приписує «триєдності Святої Русі». Якщо до 24 лютого деякі клірики в Казахстані дозволяли собі проповідь миру, то з початком «СВО» (російсько-української війни – ред.) всі швидко «перевзулися в повітрі» – Яків залишився один. Щоправда, читати «молитву про перемогу» в Казахстані ніхто не примушує – частина священників цілком безкарно її не читають.
Підсумки своїх роздумів Яків підбиває у статті «Нове сергіанство». Ім’я першого радянського патріарха Сергія (Страгородського) отримала найсервільніша церковна течія в РПЦ, яка з волі Сталіна стала панівною. Сергіанство вчить, що церква не може існувати поза державою і має перебувати в підпорядкуванні у будь-якої влади, навіть антирелігійної. Вихід із сучасного сергіанства автор вбачає в переході до інших помісних церков, з якими РПЦ розриває канонічне спілкування (наприклад, Константинопольської та Олександрійської). До речі, монографія о. Якова «Поширювати вчення Христа» присвячена антисергіанському святому – о. Костянтину Аксьонову, розстріляному 1937 року, який перебував під омофором митрополита Іосифа (Петрових) – лідера радикальної опозиції Сергію.
Ієромонах Яків (Воронцов). Фото: соцмережі
Православ’я без імперії
Володимир Воронцов, майбутній ієромонах Яків, народився 1986 року в Алма-Аті, там же закінчив університет за фахом «Учитель російської мови та літератури». У 2010-му висвячений у сан священника в Чимкенті і став одним із небагатьох кліриків місцевої єпархії з вищою світською освітою; служив у селах Саримолдаєво, Мерке і Кулан Жамбильської області, керував єпархіальним відділом релігійної освіти, проводив дитячі православні табори. Маючи досвід викладання в Алматинській семінарії, пройшов курси в Загальноцерковній аспірантурі та докторантурі в москві і закінчив російську християнську гуманітарну академію в Петербурзі. Перспективного клірика помітив глава митрополичого округу, перевів його в кафедральний собор Алмати, постриг у чернецтво і призначив главою відразу трьох відділів столичної єпархії. У свій час о. Яків представляв Казахстан у видавничій раді РПЦ у москві.
Він приніс у митрополію, що перебувала в самосвідомості вузьконаціональної громади, віддаленої провінції «русского міра», свіжий вітер казахстанської православної ідентичності.
На відміну від більшості кліриків єпархії, молодий ієромонах не мав досвіду життя в імперії або «служіння у Великоросії», вважаючи себе носієм казахстанської культури.
«Ми давно не російська колонія, – каже він, – казахська мова – це майбутнє Казахстану. Це важлива складова нашого самовизначення і запорука єдності народу Казахстану». На Великдень минулого року за літургією в Актобе він читав Євангеліє казахською. «Потрібно любити народ своєї країни, жити його інтересами, а не інтересами міфічної «історичної батьківщини», – вважає Яків, і це, звичайно, виклик етноцентричній більшості його церкви.
«Ти ж русскій!»
З початком «СВО» (повномасштабної війни росії проти України – ред.) ментально-культурний конфлікт виплеснувся назовні. Уже в перших числах березня 2022 року ключар собору відсторонив Якова від служіння. Єпархіальне управління виступило з критикою його позиції: «Православна Церква Казахстану протягом багатьох років вибудовувала й обстоювала свою нейтральну позицію щодо будь-яких питань, пов’язаних із політичними оцінками», а отже, її служителі не вправі давати моральну оцінку «СВО» (російсько-української війни – ред.). «Люди повідомляють, що не делегували ієромонаху Якову робити подібних заяв, ставлячи під удар усіх віруючих особливо», – писало управління в характерному стилі радянського партапарату.
У березні 2022-го двічі засідала дисциплінарна комісія (специфічно клерикальний варіант товариського суду) Алматинсько-Астанайської єпархії на чолі з вікарним єпископом Каскеленським Геннадієм (Гоголєвим). До вченого ієромонаха поставилися гуманно (якщо порівнювати з аналогічними комісіями в рф): спускаючи справу на гальмах, узяли безглузді підписки з обіцянкою не вступати в партії і не брати участі в політичній боротьбі.
Ієромонах Яків (Воронцов). Фото: соцмережі
«Мене звинувачували, – згадує Яків, – що я порушую принцип відокремленості церкви від держави. Чому ж патріарху та ієрархам дозволено брати участь у політиці й навіть підписувати «Наказ всесвітнього російського народного собору», який є нічим іншим, як політичною програмою?» «На виправлення» відправили у високогірний скит, де Яків зламав ногу і був госпіталізований. На початку 2023-го «заслали» в Актобе, де ієромонах прослужив три місяці.
Обидва заслання супроводжувалися «православним хейтом» у псевдоблагочестивих тонах із незмінним аргументом наприкінці: «Ти ж русскій!»
Після третього засідання єпархіальної дисциплінарної комісії, 19 червня минулого року, митрополит видав указ про заборону в служінні. Серед шести канонів, у порушенні яких звинувачений Яків, є сумнозвісне 25-те Апостольське правило про клятвопорушення, яке керівництво РПЦ застосовує до всіх пацифістськи налаштованих кліриків. Указ ієромонаху не дали, а поширили його в соцмережах, у чому він вбачає адміністративне правопорушення. Нещодавно він виявив, що формально його трудовий договір із єпархією не розірвано.
10 серпня минулого року в Алмати, грубо порушуючи Положення РПЦ про церковний суд, зібрався цей самий суд. Яків не був присутній, оскільки його не запрошували офіційно, і він не був ознайомлений з обвинуваченням. Суд передбачувано визнав його «гідним позбавлення сану», і патріарх Кирило в липні нинішнього року затвердив рішення. Як показує досвід інших служителів РПЦ, позбавлених сану на тій самій підставі (отці Іоан Коваль, Олексій Умінський, Андрій Кураєв та інші), світове православ’я не визнає законності цих політично мотивованих репресій. Сьогодні всі перераховані клірики служать за кордоном у Константинопольському Патріархаті. О. Яків «тимчасово» став парафіянином української греко-католицької громади в Алмати. «Це ніби моя церковна еміграція», – сказав він «Новій газеті».
Шлях по колу
Під кінець минулого року з групою однодумців Яків приступив до написання статуту незалежної від москви церкви. 4 грудня він виступив із заявою про наміри: «Потрібно створити в Алмати Православну Церкву, яка не буде підкорятися Москві, не братиме участі в пропаганді «русского міра» і стане духовною істинною Церквою Христовою, яка несе мир і спасіння людству». Він нагадав, що історично православ’я на землях Казахстану (стародавнього Турану) не пов’язане з москвою: ще в першому тисячолітті тут існувала єпархія, ймовірно, Антіохійського і всього Сходу патріархату. «РПЦ прийшла сюди в пізніший період – у процесі колонізації Казахстану російською імперією – і виконувала певні завдання колонізації, – каже ієромонах. – Враховуючи, що Казахстан давно перестав бути російською колонією, він не може вважатися винятковою «канонічною територією» московського патріархату».
Звернення ієромонаха Якова. Фото: соцмережі
З цього приводу було направлено звернення президенту Токаєву із закликом сприяти заснуванню казахстанського представництва Вселенського Патріархату, що має центр у Константинополі (Стамбулі), тобто в Туреччині. «Цей крок сприятиме зміцненню дружніх відносин між Казахстаном і Туреччиною, – зазначає Яків, маючи на увазі важливий зовнішньополітичний вектор своєї країни. – [Це] сприяло б зміцненню суверенітету Казахстану». Монополія РПЦ на православ’я в країні «притісняє права православних громадян Республіки Казахстан», оскільки ізоляція РПЦ від світового православ’я посилюється. (…)».
21 грудня 2023 року Яків отримав відповідь за підписом голови комітету у справах релігій Казахстану Є. Б. Нукежанова, який підтвердив його право на реєстрацію релігійного об’єднання.
Але далі почалося щось на кшталт замкненого кола, зумовленого суворістю ще назарбаєвського релігійного законодавства. Створити релігійне об’єднання можуть не менш як 50 громадян Казахстану, які проживають і мають реєстрацію в одному регіоні.
При цьому агітація за створення об’єднання, запрошення до нього людей інтерпретуються як місіонерська діяльність, а вона дозволена лише зареєстрованим об’єднанням. О. Яків бачить вихід у проповіді через інтернет, за якою казахстанські чиновники поки що стежать не так пильно.
Казахстанський митрополичий округ РПЦ, який усередині республіки також називають Православною церквою Казахстану, – напівавтономний структурний підрозділ у складі московського патріархату, що об’єднує 10 єпархій на території Казахстану, в яких служать вісім єпископів і близько 370 священників. Їхній розподіл по єпархіях украй нерівномірний: якщо в столичній, Астанайсько-Алматинській, єпархії служать 150 кліриків, то в Актюбінській – лише 10, а в Уральській і Павлодарській – по 22. За даними митрополичого округу, православ’я сповідує приблизно 20% населення країни, тобто трохи менше ніж 4 млн осіб.
Після відтворення РПЦ Сталіним у 1943 році і до кінця 1980-х на території Казахстану діяла єдина єпархія цієї церкви. До 2003 р., коли синод РПЦ створив митрополичий округ, було вже три єпархії. З 2010 р. митрополичий округ очолює митрополит Олександр (Могильов), який раніше служив у Костромі і очолював Синодальний відділ РПЦ у справах молоді. Його діяльність у рф супроводжувалася деякими скандалами, що, на думку експертів, ставить Олександра в залежне становище від керівництва патріархії та російської влади. Він демонструє підкреслену лояльність владі і відмовляється від місіонерських ініціатив, спрямованих на адаптацію православ’я до казахської мови і культури. Абсолютна більшість кліриків і мирян РПЦ у Казахстані вважають себе частиною великого «русского міра».
З 2010 року Казахстанський округ має власний синод, рішення якого набувають чинності після їх затвердження синодом РПЦ. На Міуському кладовищі москви діє подвір’я округу.
Донос від парафіянки
Заява про наміри обернулася порушенням кримінальної справи, у якій Яків проходить свідком із правом на захист (у російському кримінальному праві такого статусу немає). Кримінальною справою йому погрожували побратими по кафедральному собору ще на самому початку «СВО» (російсько-української війни – ред.), але перша скарга до правоохоронних органів надійшла лише у відповідь на публікацію в його блозі 2 серпня 2023 року (наразі пост видалено).
У поліцію надійшла анонімка, подана через електронну систему. У ній ієромонаха звинувачують у розпалюванні ненависті та ворожнечі до російського народу. Пізніше своє авторство заяви визнала парафіянка кафедрального собору, поборниця «русского міра» Анна Щербакова. З її блогу видно: людина вона емоційна і політично підкована. Прихильників ієромонаха називає «зграєю», «дятлами» і запевняє, що російським спецслужбам вони не цікаві: «Не спокушайтеся, ви нікому не потрібні». Але посадити батюшку все-таки хоче.
Співробітник поліції взяв у Якова пояснення, які зводилися до того, що «в пості йдеться (…) про так званий «русскій мір», а не про сам російський народ… Я виклав критичну оцінку явищ російської культури, (…) також свої релігійні переконання». Офіцер пообіцяв, що в порушенні справи буде відмовлено.
Дізнавшись про це, заявниця організувала 3 грудня в кафедральному соборі збір підписів під колективною вимогою піддати ієромонаха кримінальному переслідуванню. Ключар собору протоієрей Олександр Суворов з амвона закликав парафіян взяти участь у «добрій справі».
Колективному зверненню, підтриманому священноначаллям, дали хід: 27 грудня минулого року слідче управління департаменту поліції Алмати відкрило кримінальне провадження за фактом публікації, яка нібито містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 174 КК РК (розпалювання соціальної, національної, родової, расової, станової або релігійної ворожнечі, образа національної честі та гідності або релігійних почуттів громадян). Статус «свідка, який має право на захист», присвоєний Якову, регламентований ст. 65.1 КПК РК. Як пояснив його адвокат Діас Ахмет, такий свідок нічим не відрізняється від підозрюваного, але має менше прав – наприклад, не може відмовитися від дачі показів.
Ієромонах Яків (Воронцов). Фото: соцмережі
Слідство призначило у справі психолого-філологічну експертизу, яку провела фахівець державного Інституту судових експертиз в Алмати Л.Н. Сансизбай. Свій висновок вона підписала в лютому нинішнього року, його ключовий висновок звучить так: «У досліджуваному тексті публікації немає відомостей, спрямованих на розпалювання соціальної, національної, родової, расової, станової або релігійної ворожнечі чи ворожнечі, образливого характеру стосовно представників певної нації, релігії, роду, щодо винятковості, зверхності чи меншовартості однієї нації, релігії над іншою, заклику до ворожих дій щодо осіб певної національності, однієї соціальної, станової чи іншої нації або роду, а також щодо осіб, які не є громадянами України».
Словом, немає ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 174 КК РК, слідство має бути припинено. Дійсно, воно було призупинено на якийсь час, але потім відновилося.
12 квітня адвокат Якова подав скаргу прокурору міста, але відповіді не було. У відповідь же на скаргу президенту прийшла формальна відписка від слідчого, що змусило ієромонаха подати другу скаргу – вже з публікацією в ЗМІ. Посилаючись на підписану Казахстаном угоду про співпрацю з Радою Європи, він закликає взяти до уваги п. 13 резолюції ПАРЄ № 2540 від 17 квітня поточного року: «Ієрархія московського патріархату РПЦ найактивніше просуває ідеологію «русского міра», проголошуючи війну проти України та «сатанинського» Заходу «священною війною всіх росіян», закликаючи православних віруючих принести себе в жертву заради своєї країни. Асамблея вражена таким насильством над релігією і збоченням християнської православної (…)».
38-річного о. Якова переслідують за «русофобію», насправді ж – за бажання відокремити рідне йому православ’я від нерідного «русского міра». Переслідують у незалежному Казахстані, про який російські політики періодично говорять, що він «у черзі» на «повернення в рідну гавань». «Непростиме лукавство заплющувати очі на неправду і приймати таїнства в РПЦ, роблячи вигляд, ніби нічого не відбувається, – каже ієромонах. – Заради правди Євангелія, заради блага Церкви, слід відійти від патріарха Кирила, який губить Церкву. Якщо ми не зробимо цього, ми стаємо співучасниками будівництва церкви без Христа».
І він сам готовий піти за Христом із Його свідками-мучениками: «Пора до в’язниці, бо краще в ув’язненні бути, ніж священнику жити без служіння літургії. Зразком для наслідування у мене завжди був подвиг новомучеників і сповідників ХХ століття». Сучасність поклала початок новому мартирологу – мучеників і сповідників ХХІ століття, в якому вже кілька відомих імен.
