Фото з відкритих джерел
Те, що на момент вторгнення росіян в Україні постала помісна Церква стало Божим Провидінням. У священновладдя, духовенства, вірян були лічені роки до початку повномасштабного вторгнення пройти етап становлення і вони впоралися.
Про це у коментарі «Україні Православній» сказав військовослужбовець ЗСУ, викладач Інституту міжнародних відносин Київського національного університету Володимир Дальський.
«Те, що на момент вторгнення росіян в Україні постала помісна Церква стало Божим провидінням. У священновладдя, духовенства, вірян були лічені роки до початку повномасштабного вторгнення пройти етап становлення і ми впоралися, – сказав науковець, – шість років після Об’єднавчого Собору стали цікавим досвідом.
З одного боку, наша релігійна спільнота якнайкраще реалізувала свій потенціал, з іншого – ми подолали життєві досвіди та смаки, які у чомусь були сформовані під впливом московського православ’я. Багато речей ми будували по-іншому, повертаючись до традиції Грецької Церкви, що власне і було притаманно, поки нашу Церкву не захопила Москва. На сьогодні бачимо, що ми мали безальтернативний шлях формування Церкви, дуже правильно обрали її курс, і обрали ефективне керівництво».
На думку вченого, Церква не змогла уникнути конфліктних ситуацій із розподілом приміщень храмів, але це наслідок невирішеного питання із світоглядом та позицією МП в Україні.
«Відсутність діалогу та конфлікти пояснюю тим, що Українські Церкви чекали діалогу з МП протягом 30 років, а останні судячи з усього чекають кращих часів, чекають «наших», вони не хочуть ніякої розмови. В ідеальному світі все могло бути краще, а в реальному все реалізується небезконфліктно, – міркує вчений, – вони в МП радять вірянам ПЦУ бути м’якішими та терпеливішими.
А самі при цьому не роблять нічого. В будь-якій Церкві є різні моделі поведінки, хтось демонструє взірці беззаперечної поступливості, хтось в залежності від історичної ситуації діє, як Кирило Олександрійский, всі вони – Отці Церкви. Справа у тому, що нема вже часу. У історії є свій темп, і того, хто не встигає історія або тягне або викидає на узбіччя сама».
