Фото з відкритих джерел
Сергій Андрієнко, спеціально для сайту «Україна Православна»
Якщо не мати щирої й однозначної позиції та послідовно і чітко її не дотримуватися, то можна перехитрувати самих себе. Така небезпека нерідко підстерігає тих, хто намагається всидіти на двох стільцях.
Коли нещодавно РПЦ видала календар на наступний рік, то цілком закономірно й передбачувано помістила туди архієреїв своєї української філії. Чому закономірно? Та тому, що самі ці архієреї ніяких офіційних заяв саме про вихід зі складу РПЦ не робили, і ні на адресу РПЦ, ні на адресу інших Помісних Православних Церков світу відповідних повідомлень не надсилали, як це належить робити.
В результаті оприлюднення цього календаря здійнявся медійний скандал, на який інформаційний відділ моспатріархату в Україні вимушений був відповідати. Здавалося б, ось ще одна чудова нагода поставити крапки над «і» та чітко й голосно заявити про свій осуд антихристиянської позиції РПЦ, через її підтримку убивств українців та раз і назавжди полишити кривавий Московський патріархат. Тим більше, що в митрополита Онуфрія дуже добре вміють показувати свій гнів та обурення, коли це стосується Вселенського Патріарха Варфоломія, переходу громад до ПЦУ чи бажання насолити державі на різноманітних міжнародних майданчиках. І для цього не шкодують ні гучних епітетів, ні чималих грошей для залучення закордонних юристів і лобістів.
Однак щодо патріарха війни – Кирила Гундяєва позиція кардинально інша. Незважаючи ні на що його офіційно не засуджують, продовжують поминати на богослужіннях, не намагаються ґрунтовно оскаржувати його рішення щодо України, цілковито повторюють накреслену ним лінію церковної політики стосовно інших Помісних Церков та показово користуються підтримкою його союзників. З огляду на це Гундяєв продовжує своє скоординоване з кремлем свавілля, а у разі чого вміло тисне на Ахіллесову п’яту митрополита Онуфрія – його неглибоку освіченість в питанні церковних канонів та богослів’я й певний «обрядовірчий» світогляд, а відтак – острах формальних заборон з Чистого провулка і, відповідно, втрати «канонічності». На цьому, вочевидь, також вміло грає його найближче промосковське оточення.
Тому уся відповідь, на яку тоді спромоглися – це абстрактна заява навіть без згадки самої РПЦ, у якій йдеться, що «джерелом справжньої інформації щодо УПЦ є виключно її офіційні інформаційні джерела». Що ж, запам’ятаймо цей момент. Бо вже наприкінці грудня РПЦ анексує громади на лівобережжі Херсонщини й утворює там «Скадовську єпархію». Таким чином це вже 9-та! єпархія, після Сімферопольської, Джанкойської, Феодосійської, Бердянської, Донецької, Горлівської, Луганської та Ровеньківської, про захоплення якої Гундяєвим наразі відомо.
І як же на це все знову реагує структура на чолі з митрополитом Онуфрієм? Та по суті так само мляво й порожньо і знову без жодної згадки РПЦ. Натомість там сухо відповіли, що «відповідно до канонічних документів, на підставі яких діє УПЦ, створення та реорганізація нових єпархій в межах її канонічної території здійснюється виключно Синодом УПЦ або Собором Єпископів УПЦ та Собором УПЦ». А оскільки вони самостійно нічого не змінювали, то нічого, нібито, й не відбулося, тож на об’єктивну реальність вчинених дій треба просто закривати очі. Звісно, закривати лише у тому випадку, коли ці дії вчиняє РПЦ.
Але про які ж «канонічні документи» у коментарі йде мова? Вочевидь, саме про прийнятий півтора року тому новий «Статут УПЦ». Однак, як цим документом можна публічно оперувати, як з ним можуть ознайомитися і жити за ним віряни та духовенство, якщо на жодних офіційних інформаційних джерелах «УПЦ» він за увесь цей час так і не опублікований? Бо ж як ми пам’ятаємо з попередньої заяви – джерелом справжньої інформації є виключно такі джерела.
У підсумку для незаангажованого погляду стає очевидним, що така кількість скоординованих з «русскім міром» моментів не може бути випадковістю, а тим більше свідченням «повної незалежності УПЦ». Тож навіть після двох років кровопролитної російської агресії, цілковито підтриманої РПЦ, «канонічний поводок» московської патріархії для декого все ще залишається головною цінністю.
