Фото з відкритих джерел
Як 150 років тому на замовлення російської церковної влади в селах замальовували богородичні ікони, щоб уславити Олександра Невського
На Харківщині завершується комплексне дослідження та реставрація ікони Різдва Пресвятої Богородиці, яку близько року тому реставратори та музейні працівники знайшли на горищі Свято-Михайлівського храму села Біличі Волинської області.
Ми звернули увагу на допис у Facebook кандидата історичних наук, співробітника Нововолинського історичного музею Юрія Велінця, адже прекрасний давній образ Різдва Богородиці з’явився перед реставраторами лише після того, як вони почали знімати з ікони інше зображення – Олександра Невського.
Виявилося, що приблизно півтора століття тому давню богородичну ікону просто замалювали, нанісши на стару дошку нове зображення.
І це, як розповів у ексклюзивному коментарі «Україні Православній» Юрій Велінець, далеко не поодинока історія.
Що ховалося під Олександром Невським
На ікону дослідники натрапили під час експедиції волинськими храмами. Науковці та реставратори оглядають церковні горища, ризниці та інші приміщення, де десятиліттями зберігаються старі образи й церковні речі, які вже не використовують у богослужінні.
Деякі знахідки громади погоджуються передати до музею. Інші після реставрації повертаються до храмів.
Саме так дослідники звернули увагу на ікону Олександра Невського.
«Ми дивимося на саму дошку, її вік, характер ґрунту, рельєф, особливості роботи майстерні й можемо припустити, чи відповідає дошка тому зображенню, яке бачимо зараз, – розповідає Юрій Велінець. Якщо виникає підозра, що під верхнім шаром є давніше зображення, намагаємося це перевірити».
Перевіряють доволі незвично: за допомогою медичного рентгену.
Спеціального обладнання для дослідження ікон у музею немає, тому, домовившись із керівництвом приватної клініки у Нововолинську, дослідники просвічують старі дошки на звичайному рентгенівському апараті.
Так сталося і цього разу.
Під Олександром Невським проявився зовсім інший образ – Різдва Пресвятої Богородиці.
Після консультацій із реставраторами та церковною громадою було вирішено розкрити давніший живопис. Над іконою вже близько року працює художник-реставратор Артем Погрібний.
Робота надзвичайно делікатна: пізніший шар необхідно знімати буквально фрагмент за фрагментом, не пошкодивши живопис, який пролежав під ним понад століття.
Навіщо в українському селі знадобився Олександр Невський
Та найбільш промовистою виявилася не лише сама знахідка, а й причина, через яку давню Богородицю колись заховали під новим образом.
На іконі зберігся напис, який вказує на обставини її перемалювання. Образ Олександра Невського був створений у ХІХ столітті на згадку про скасування кріпосного права 1861 року.
За словами Юрія Велінця, тогочасна Волинська духовна консисторія російської православної церкви вимагала поширювати в храмах образ Олександра Невського, як небесного покровителя імператора Олександра ІІ.
І такі ікони з’являлися фактично повсюдно.
– У багатьох храмах ми бачимо майже однаковий сюжет: Олександр Невський із мечем. Тому, коли знаходимо такі ікони, завжди дивимося, чи була дошка спеціально виготовлена для цього образу, чи на ній могли просто перемалювати щось значно давніше, – пояснює науковець.
Причина була дуже практичною.
Сільські парафії не завжди мали кошти на нову дошку, ґрунт і повністю нову ікону. Значно дешевше було взяти старий образ, який уже потребував поновлення, і написати поверх нього те, чого вимагала церковна влада.
Так під імперським святим могли зникати старі українські Богородиці, Спасителі та інші давні церковні сюжети.
Олександр Невський, як церковна політика імперії
Для Російської імперії Олександр Невський був не просто одним зі святих.
Його культ активно використовували як частину імперської ідеології. Особливо він посилився у ХІХ столітті, коли західні губернії імперії, зокрема Волинь, намагалися максимально інтегрувати до російського церковного та культурного простору.
Йшлося не тільки про заміну церковної юрисдикції. Змінювалися богослужбові традиції, церковна архітектура, іконографія, пам’ять про місцеве минуле.
На місце одних образів приходили інші.
Тому історія ікони з Біличів сьогодні читається майже символічно: під нав’язаним імперією Олександром Невським через півтора століття знову проступає Богородиця.
І таких ікон може бути багато
Юрій Велінець наголошує: ця знахідка – не унікальний виняток.
Під час експедицій волинськими селами дослідники вже неодноразово зустрічали ікони, на яких пізніший живопис приховував старіші сюжети.
Саме тому навіть образ, який сьогодні видається не надто цінним або чужим місцевій церковній традиції, не варто просто знищувати чи викидати.
Стара дошка може приховувати зовсім іншу історію.
Іноді для того, щоб її побачити, достатньо рентгенівського знімка. А потім – місяців кропіткої роботи реставратора.
У випадку з цією волинською іконою така робота вже наближається до завершення.
І замість Олександра Невського, якого півтора століття тому наказали помістити в український сільський храм, перед людьми поступово знову відкривається Різдво Пресвятої Богородиці – образ, який був тут раніше і який понад сто років залишався прихованим під чужим живописом.
Історія з Олександром Невським була лише частиною значно ширшої політики Російської імперії, у якій Православна церква мала не лише проповідувати віру, а й сакралізувати саму монархію та виховувати відданість царській династії.
Храми, ікони, богослужіння і навіть церковні свята ставали засобом нагадування парафіянам: імператор править не просто як державний володар – його влада має Боже благословення.
Надзвичайно показовою стала залізнична катастрофа 17 жовтня 1888 року біля станції Борки на Харківщині. Потяг, у якому їхали імператор Олександр III, його дружина та діти, зійшов із рейок. Царська родина врятувалася, і церковна та державна влада оголосили її порятунок «чудесним» проявом Божого промислу.
Після цього в Україні почали зводити храми та каплиці на честь чудесного спасіння царської сім’ї, ремонтувати старі церкви, встановлювати пам’ятники, замовляти дзвони та спеціальні ікони. Сам день порятунку царської родини набув особливого церковного значення.
Тобто навіть звичайний селянин, який ніколи не бачив Петербурга і самого імператора, приходячи до свого храму, знову і знову зустрічався з образом «Богом береженого царя».
Саме в цьому контексті варто дивитися і на масове поширення Олександра Невського, вважає музейний співробітник.
Після скасування кріпосного права його образ поширювали, як образ небесного покровителя імператора Олександра ІІ. Після порятунку Олександра III з’являлися вже храми та святині, покликані увічнити «чудо» спасіння монарха та його родини.
І все це, на думку дослідника, працювало на одну ідею: цар, імперія і Православна церква мали сприйматися як єдине сакральне ціле.
«На українських землях така політика мала ще один вимір. Тут через церковний простір імперія не лише популяризувала монархію, а й поступово витісняла місцеву церковну пам’ять, замінюючи її загальноімперськими святими, сюжетами та символами, – стверджує Юрій Велинець, – Тому історія волинської ікони набуває особливого звучання.
Колись, щоб виконати вимогу імперської церковної влади, образ Різдва Пресвятої Богородиці закрили Олександром Невським. Через півтора століття реставратори роблять протилежне: знімають імперський шар і повертають Богородицю».
