Фото з відкритих джерел
На окупованих територіях кількість релігійних організацій скоротилася вдвічі
У окупованих росією регіонах України знищено або закрито сотні храмів, православ’я перетворено на інструмент пропаганди, а не згодних на співпрацю священників катують, вбивають чи змушують виїжджати. Співпраця з окупаційною владою стає умовою виживання для служителів Церкви.
Про те, як релігія стала заручницею «русского міра» йдеться у матеріалі видання «Нова газета Європа».
Журналісти розповіли у тексті про те, як йдеться українському духовенству та навели цифри.
Так священник Володимир Будник, який спочатку перебував у юрисдикції МПвУ, а зараз доєднався до ПЦУ розповів, що від початку окупації до нього почали приходити «люди у цивільному», та переконувати співпрацювати. «Вони хотіли, щоб я проповіді перестав читати українською, – казали, що тут тепер Росія, не треба нам усього цього. Потім почали вимагати проповідь про триєдиний народ: єдине минуле, єдина історія, єдина церква. Я ухилявся, відмовлявся, казав, що погано знаю російську, але вони все більше напирали», – розповів о. Володимир.
Окупанти, за словами отці, пропонували кошти, нову машину та добудувати храм.
«За кілька днів до так званого референдуму росіяни вже по кілька разів на день приходили, шукали мене, але ніяк не могли застати. Я то на похованні, то ще десь. Тоді вже з’явилося відчуття, що мене заберуть ось-ось. Мій знайомий священник на той час уже два тижні був на підвалі: його звинувачували у «співпраці з київським режимом». Коли вибрався звідти, хотів виїхати з окупації, та його не випустили. Він служить тепер священником у РПЦ», – розповів о. Володимир.
Журналісти стверджують, що після анексії чотирьох українських регіонів росією кількість релігійних громад у них скоротилася більш ніж удвічі: з 1967 залишилося всього 902. Інші зруйновані обстрілами, заборонені або позбавлені можливості продовжувати роботу. У зруйнованих містах зникають і парафії: не залишається ні храму, ні пастви. Росіяни використовують релігійні будівлі як військові об’єкти, що порушує міжнародні норми. Наприклад, храм використовувався як опорний вогневий пункт. Також спікери матеріалу заявляють, що храми МПвУ під час бойових дій страждають менше, аніж споруди Української Церкви.
Наприклад, у Херсонській області – одному з найбільш постраждалих регіонів – знищено або пошкоджено 20% (38 із 193) храмів Української православної церкви (мається на увазі МПвУ – ред.) та понад 50% (18 із 35) храмів Православної Церкви України.
Храми, що уникнули руйнування, або захоплює РПЦ, або використовують окупаційну владу для своїх потреб. Так, наприклад, у Маріуполі РПЦ привласнила собі храм Православної Церкви України і збирається переробити унікальну будову, щоб привести її «у відповідність до канонів РПЦ». У храмі Православної Церкви України в Новоазовському районі тепер розташований морг, а протестантську церкву в Мелітополі використовують як концертну залу для російських військовослужбовців. Храм Св. Йосипа Римо-католицької церкви є в списку майна, який не має господаря, мабуть, приводити католицький храм у відповідність до канонів РПЦ надто складно та нерентабельно.
Фактично РПЦ отримує контроль над релігійним життям у регіонах, де знищено чи витіснено інші церкви. Автори стверджують, що якщо духовенство ПЦУ піддавалося тортурам, змушене було виїжджати, то МПвУ на окупованих територіях підкорилася російській церковній владі майже без бою. Шість із семи єпархій (адміністративна одиниця у структурі церкви, що об’єднує парафії на певній території) без заперечень перейшли до складу РПЦ.
