Фото: «Укрінформ»
«У країнах НАТО капеланські служби очолюють священнослужителі, тоді як у нас цю сферу контролюють колишні замполіти – офіцери, які раніше були заступниками з морально-психологічного забезпечення. Водночас у самій структурі є священники, але вони не керують цим процесом», – розповів капітан, військовий капелан 210 окремого штурмового полку священник Євгеній Копайгородський у проєкті «Укрінформу» «Командири нашої перемоги».
«Наприклад, у Британії є генерал-капелан. Він генерал. Він командує на всіх щаблях. У нас поки що максимально – це просто полковник. Я сподіваюся, що в найближчий час це буде змінено, і ці всі посади обіймуть священнослужителі – люди, які мають сан священника, а не просто люди, дотичні до морально-психологічного забезпечення, тому що не завжди вони розуміють священників», – пояснив отець Євгеній.
З іншого боку, в армії вже є помітні зміни, результатом яких є обмін досвідом з країнами блоку НАТО. Одна з таких стосується заборони прозелітизму – дій, спрямованих на навернення прихильників одного віросповідання до іншого. Капелани не можуть «перетягувати» бійців у свою віру, вони лише допомагають реалізовувати їхні релігійні потреби відповідно до власних традицій, розповів священник ПЦУ.
Ще одним стандартом, який закріплений законом, є пункт про те, що капелан – це не просто цивільний священник, а військовий в однострої, який є офіцером та входить до складу командування. За словами о. Євгенія Копайгородського, у батальйонах ця посада прирівнюється до капітана, у бригадах та полках – до майора. Тому до програми навчань, які проходять всі священнослужителі, стаючи на посаду, входять у тому числі й лідерські курси. Вони необхідні, щоб у подальшому в капеланів була змога обіймати вищі посади, зауважив він, розповідаючи про навчання під керівництвом британської армії.
Говорячи про навчання за кордоном, військовий капелан зауважив, що не лише ми можемо переймати досвід наших партнерів, але і їм є чому у нас навчитися.
«Насправді це (навчання – ред.) дає багато навичок, умінь, знань, які ми застосовуємо у своєму капеланському служінні. Взагалі це – професіоналізм. Наприклад, на базі американської армії ми знаємо, що капеланський корпус походить ще від створення самої армії, тобто йому сотні років. У нас це лише кілька років, якщо ми беремо саме юридичну площину. Тобто багато є в чому навчитися, бо в них досвіду дуже багато. І вони можуть повчитися в нас, тому що такої війни не було ніде у світі. Саме в таких масштабах, і взагалі. Тому і вони в нас вчаться, і ми в них вчимося, переймаємо їхній досвід», – розповідає військовий капелан.
Офіцер зауважив, що це було не лише навчання як таке, а ще й сприймалося як психологічне розвантаження. «Тому що там безпека. Ти бачиш, як у небі літають (цивільні – ред.) літаки. Це дуже дивно. Тому що в Україні цього немає вже три роки. Ти бачиш, як люди по-іншому поводяться. Взагалі, знаєте, це два такі різні світи. Коли ти приїжджаєш з бойових дій, де людина радіє, що в неї просто не вибиті вікна, є дах, і коли там люди повністю всім забезпечені. Це дві такі паралельні реальності», – підсумовує військовий капелан.
