Фото з відкритих джерел
Повномасштабна війна, регулярні масовані обстріли, великі втрати на фронті та купа інших проблем відвернули увагу українців від релігійного питання. Проте досі, на 11 рік війни з рф і на третій рік «повномасштабки», в Україні існує організація, яка називає себе «Українською Православною Церквою», на публіку кволо заперечуючи будь-який зв’язок з москвою. Внутрішня ж «кухня» МП в Україні залишається проблемою.
На прикладі однієї маленької парафії у своєму рідному селі на заході України (південна частина Рівненщини) я спробую показати загальну картину всього МПвУ та звернути увагу на ті разючі зміни за останні 10 років, які сталися з церквою, до якої колись належав і сам.
Поминання Кирила
Попри рішення собору Феофанії, Z-патріарха Кирила, який «благословляє» окупантів вбивати українців, досі поминають на ектенії та великому вході. Щоправда, священник придумав для цього хитру форму – «о святєйшем патріарсє православном»; о господінє і отце Блажейнєйшем Онуфрії… і т.д. Звісно, зрозуміло про якого патріарха йде мова – явно не про Вселенського, з яким МПвУ вслід за москвою розірвав євхаристійне спілкування.
Є ще одна «формула» для поминня Кирила –«о святєйшех патріарсєх православних», а далі згадується Онуфрій і правлячий архієрей. Звичайно, навіть простий парафіяльний священник має знати, що предстоятелів інших помісних церков поминає лише сам предстоятель, і аж ніяк не сільський піп. Тому тут на 100% бачимо намагання хитрощами залишити зв’язок з москвою.
Пригадую, що раніше проблеми з поминанням (точніше непоминанням) патріарха московського не було. За часів Алєксія ІІ в наших храмах переважно згадували лише Блаженнішого Володимира. І тільки з приходом до влади Кирила стали молитися «о вєліком господінє і отце».
Російські святі
Згадування російських святих за богослужінням і ікони російських святих мають очевидну мету – підсвідомо нав’язати українцям думку про духовну єдність з рф.
Ще принаймні 10 років тому на всенічній на главопреклонній молитві після Євангелія згадувалися місцеві святі, святі, що мають хоч якийсь стосунок до Київської митрополії – наприклад князь Федір Острозький, Іуліанія Ольшанська, Макарій Овруцький, Віленські мученики і т.д.
Зараз це Матрона Московська, Ксенія Петербурзька, Зосіма і Савватій Соловецькі, старці Оптинські та інші. Лише іронічну посмішку викликало згадування «новомученіков землі нашея», адже в оригіналі в служебнику «землі русской». Та для МП в Україні своя – це і є російська земля і її святі, а не українська.
Найбільше обурення викликала згадка про «святих царственних страстотєрпцев» – колишнього російського царя Ніколая ІІ Кривавого та його родини. Зауважу, що канонізація Ніколая ІІ навіть в росії викликала бурхливу дискусію і була зустріта неоднозначно.
Згадування російських царів у селі, де майже всі чоловіки на фронті, є вже загиблі і безвісти зниклі – це плювок в очі як самим захисникам, так і їхнім родинам. Проте, як бачимо, навіть після такого плювка наші люди «витираються» і мовчать.
Мова
Київський ізвод у наших храмах зник на початку 2000-х разом із поколінням священників, хіротонізованих у міжвоєнний і воєнний період (йдеться про Другу світову – ред.). Тому Ѣ (ять) уже давно читають як «є», а не «і».
Проте якась мінімальна українська вимова траплялася: «г» замість «ґ», відсутність «єкання» і «акання». Та за останні 10 років відбулася остаточно русифікації церковнослов’янської і уже україномовний з дитинства священник промовляє «ґосподі помілуй» і «хрістос васкрєсє».
Кількість парафіян
Хоча пропагандисти МПвУ постійно кричать, що храми ПЦУ стоять пусті, насправді ситуація протилежна. Відвідавши вперше за 10 років церкву МП в рідному селі, я був шокований. Якщо раніше храм завжди був повний, адже збиралися люди з двох сіл, то зараз – близько десятка.
Старше покоління відійшло у вічність, молоді віддають перевагу Українській церкві. Лишилося декілька зазомбованих жіночок віком 50+. Їх вдало можна охарактеризувати словом з церковного сленгу «болящі».
Це зазомбовані люди, які перебувають у своїй мильній бульбашці, їздять по МП-шних монастирях, читають так звані пророцтва старців про повернення «русского царя», написані на Луб’янці і чекають на кінець світу, або як мінімум на «гонєнія».
Що робити з Моспатріархатом
І тут ми підійшли до питання – а що ж робити з МПвУ, цим форпостом «русского міра» в Україні.
Варто визнати, ставка москви на МП спрацювала. Якщо розколоти українців за мовним, політичним чи якимсь іншим принципом не вийшло, то хоча б вдалося утримати хай не дуже велику, але помітну групу потенційно лояльних громадян.
Парафіяни МП занадто довірливі до порад всіляких псевдостарців і духовних отців. Тому якщо «духовнік» скаже виходити на мітинг, вони вийдуть, скаже здавати позиції ЗСУ – здадуть.
Наразі в МПвУ є група «підписантів»(йдеться про звернення до митрополита Онуфрія із закликом порвати відносити з московою) і членів Софійського братства, які налаштовані патріотично і об’єктивно оцінюють, куди рухається їхня конфесія. Та це радше церковні «Дон Кіхоти», яких вкрай мало, щоб змінити ситуацію на краще. Мабуть, всі або майже всі, хто хотів Української церкви, парафіяни чи клірики – уже у складі ПЦУ. Решту влаштовує існуюча ситуація.
І ніякий екзархат Вселенського Патріарха тут не допоможе. Віряни моспатріархату в Україні туди просто не підуть, бо переконані, що святий Лаврентій Чернігівський і духівник Януковича Зосіма Сокур попереджали, що благодать – тільки в єдності з москвою. І звісно ж, у те, що так звані пророцтва Лаврентія писали російські спецслужби, а Сокур – агент ФСБ, ніхто з них не вірить.
Єдиний вихід – повна маргіналізація МП, сильна позиція держави у питання передавання церковного майна. І нарешті, публікація всього компромату на ієрархів московського патріархату, який, певен, має СБУ. Адже не один «босоногий Нікіта» в МПвУ – любитель оголених хористів.
Не погоджусь з отцем Романом Грищуком, що МПвУ налаштований протриматись 9 місяців в надії виторгувати собі «недоторканість» у разі переговорів між Україною та рф. Можливо, така думка і шириться серед духовенства. Але простих парафіян активно налаштовують готуватися до «гонєній». Улюблена фраза прихильників московського патріархату «Бог поругаєм не биваєт» – саме цими словами попи МП у підбадьорюють своїх вірних під час сутичок у громадах, що виявили бажання перейти до ПЦУ.
Дмитро Гулейчук
