Фото: Сергій Шумило
Під час наукової експедиції на Святу Гору Афон у книгосховищі одного з афонських монастирів науковець Сергій Шумило нарахував 144 київських видання XVIII століття. В основному це видання друкарні Києво-Печерської Лаври.
Про це на своїй сторінці у Facebook написав директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило.
«У попередньому дописі я писав, що таких видань тут понад 60. Але тепер точно можна сказати, що їх не 60, а 144. Сам неймовірно вражений такою кількістю українських стародруків. Це тільки видання XVIII ст., а ще ж тут зберігається понад 20 рідкісних видань Київської Митрополії XVI – XVII стт. (серед них три примірники Острозької Біблії 1581 р.), про що я вже писав.
Найбільше надходження українських стародруків на Афон починається з 1730-х і до 1770-х років, після чого кількість виданих в Києві видань в колекції афонського монастиря різко зменшується. Імовірно, серед іншого, припинення надходжень книг повʼязане з ліквідацією Катериною ІІ автономії Гетьманщини в 1764, знищенням Запорозької Січі в 1775 та остаточною ліквідацією козацького полково-сотенного устрою України в 1781 на підконтрольних Російській імперії територіях. З цього часу, за наказом російської влади, перелаштовуються або ліквідовуються українські навчальні заклади, запроваджується жорстка цензура та видаються численні обмеження на українське книговидання.
Отже, по кількості надходжень українських стародруків на Афон, серед іншого, можна простежити і розвиток української культури та книговидання та штучне їх придушення зусиллями російської імперської влади», – повідомив історик.
«Не знаю, чи є ще десь, щоб в одному місці було сконцентровано таку велику кількість українських стародруків? І це тільки в одному монастирі. Це просто неймовірно. Все це безцінні скарби української духовно-культурної спадщини, які зберігаються в закритих книгозбірнях афонських монастирів.
Велика кількість українських стародруків, що зберігаються тут на Афоні, засвідчує тісні контакти афонських монастирів з духовенством та чернецтвом Київської Митрополії, а також з українським козацтвом та козацькою старшиною (зокрема й гетманами та кошовими отаманами Запорозької Січі), та духовно-культурні впливи Київської Церкви по всьому православному світу, зокрема й у світовому центрі православного чернецтва – на Святій Горі Афон.
Ці звʼязки мали як вагомий вплив на розвиток української духовно-культурної спадщини в Україні, так мали і вплив і на спадщину монастирів на самому Афоні.
Тобто мав місце процес духовно-культурного взаємообміну та взаємовпливу з обох сторін. Наслідком цього вже в середині XVIII ст. стало виникнення власних осередків українського чернецтва на Афоні, де ченцями у цих обителях переважно були колишні запорозькі козаки, про яких прп. Пасій Величковським в листі до кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського писав, що серед його братства на Афоні ченці «найпаче от православноіменития страни Запорожскія»», – резюмував Сергій Шумило.
