Фото: «Pomisna.info»
Напередодні п’ятиріччя одержання Томосу «Україна Православна» опитала українських інтелігентів, вчених, моральних авторитетів, які я є вірянами Православної Церкви України, як вони оцінюють розвиток Церкви.
Нижче ми подаємо їхні думки.
ТОМОС ЦЕ БУЛО КАНОНІЧНО ВИВІРЕНЕ, ЕТИЧНО ТА ПОЛІТИЧНО РОЗУМНЕ ТА ІСТОРИЧНО СПРАВЕДЛИВЕ РІШЕННЯ
Антон Дробович, Голова Українського інституту національної пам’яті, вчений:
- Рішення про надання Україні автокефалії було і зрілим, і витриманим. Це не була скоростигла реакція. Це був запит від великого європейського народу, який почув Вселенський патріарх і відповів після того, як цей народ багато-багато років просив про це.
І прийняття цього рішення було у тому числі наслідком великого духу смирення, вірних який важливий і для вірян, і для церковних інституцій. Московська Церква в Україні дуже часто дорікала автокефальним юрисдикціям. Ви, мовляв, ніхто. У вас нема підтримки.
І ця риторика була присутня і на рівні єпископів, і на рівні парафій. Я сам був до Томосу вірянином Московського патріархату, і приходячи в храм, доводилося чути від священників МП політичні гасла, твердження, що вони єдина істина Церква.
Я розумів, що це – гординя. Гординею, яку Церкви вважають матір’ю всіх гріхів, була вражена московська Церква. І перебування українців у такій ураженій гординею Церкві виглядало, як додаткове випробування і моральне, і політичне.
Тож Томос це було канонічно вивірене, етично та політично розумне та історично справедливе рішення. І для віруючих людей воно має додаткове значення, воно показує силу християнського смирення, мудрості.
Що стосується розвитку Православної Церкви України останніх 5 років, то це не було вихвалянням чи спробою реваншу.
Це була зріла позиція спільноти, яка поступово розбудовує свою структуру, яка прийняла єпископів інших громад, яка пройшла випробування об’єднанням, яка допомогла об’єднатися. І це попри ті багаторічні наративи Москви про розкольників.
Не все пройшло бездоганно, але це приклад спокійного діяння в аспекті вічності.
Київська митрополія відновлена у всіх правах, і це допомагає світовому православ’ю бути більш поліфонічним. Ми змогли привнести туди новий досвід, наприклад, про діалог між церковною громадою та державою.
Була розбита претензія Москви на супервплив на світове православ’я.
І мені здається, що в Україні питання релігійних свобод на високому рівні. Ніяких системних утисків немає. ПЦУ зайняло позицію, що час і любов вирішить та врахує все, і питання єдності православ’я дійде завершення. Митрополит Епіфаній спокійно та врівноважено керує Церквою, без амбіцій та пристрастей, посилюючи її інституційно та кадрово, долаючи виклики та зміцнює її авторитет поміж церкви та у світі.
Це найкраща стратегія, яку обрала Церква і вона матиме свій результат. Терпіння та відкритість з одного боку, сила та резистентність до ворожих атак з іншого боку призведе до успіху православ’я в Україні й світі. Це допоможе України, як спільноті, яка намагається йти по канонах у великій мандрівці земного життя.
Я ЩАСЛИВА, ЩО МИ БУЛИ ПРИЧЕТНІ ДО АВТОКЕФАЛІЇ
Марина Сингаївська, заступниця генерального директора Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ»:
- П’ять років автокефалії – це свято і для Православної церкви, і для вірян, і для тих, хто почувається причетним, хто вірив у те, що вона буде. І працював на те, щоб вона постала. Адже українська Церква має величезне значення для нашої самоідентифікації, для справжньої незалежності України.
І Укрінформ як медіа завжди приділяв велику увагу темі автокефалії.
П’ять років тому під час Синодів Вселенського патріархату в Стамбулі у нас працювало одночасно два журналісти. Ми відстежували кожен крок.
Ми вкрай обережно поводилися з кожною новиною, бо розуміли ризики та спроби дискредитувати подію.
Цікаво, що здобуття Томоса збіглося із сторіччям боротьби українського народу за автокефалію і при цьому – сторіччям Укрінформу. Ми готували сторічний ювілей агентства і дуже відчували свою пов’язаність із тими, хто боровся за духовну незалежність. Саме в нашому агентстві з’явилося багато новин минулого століття, пов’язаних із боротьбою за автокефалію. Саме тут проголосив про створення УПЦ Київського патріархату патріарх Філарет. І саме наше агентство першим оголосило про отримання Томосу.
Я щаслива, що ми були причетні. Вірю, що українська автокефальна церква ростиме і зміцнюватиме незалежність України.
ДИВЛЯЧИСЬ НА МИТРОПОЛИТА ЕПІФАНІЯ, Я, З ОДНОГО БОКУ БАЧУ РОЗУМНОГО ТА СПОКІЙНОГО КЕРІВНИКА
Ігор Юхновський. 98 років. Легенда української політики. Герой України. Один з батьків-засновників Української держави, кандидат в президенти. Фізик теоретик. Віруючий. Вірянин ПЦУ.
- Я дуже радий, що постала Православна Церква України. Автокефальна. Незалежна. Отримання Томосу була великою подією. Воно співставне із проголошенням Незалежності держави. Держава не може нормально існувати без Церкви. І одна з них, хоче це хтось визнавати чи ні, може бути більшою за інші, і по вазі, і по чисельності, і по впливу. Бо вона тут понад тисячу років.
Я вважаю, що патріарх Філарет є потужною фігурою, насамперед тому, що сформував таке коло єпископів, які ні на крок не відступали від мети (автокефалії) і виховав такого наступника, яким є митрополит Епіфаній. Після війни наша держава має зайняти потужне місце, показувати і освіченість і силу.
Роль Церкви тут дуже велика, і митрополит Епіфаній зможе зробити її саме такою. Бо й те, що Церква встояла і розвивається це лише підтверджує.
І хоч про таке не варто говорити у свято її створення, але я підтримую зусилля держави щодо структур Московського патріархату, їх не повинно бути в Україні.
Але з висоти чи глибини своїх років я хочу сказати, що я взагалі радий, що православний, хоча за дружбу та взаємодію всіх релігій.
Вона найбільш спокійна, у її історії не було ані хрестових походів, ані інквізиції, ані історій жорстоких примусів.
А в п’ятиріччя Церкви я бажаю їй, яка є Церквою українського народу, перемоги. Бо цього прагнуть всі її вірні, бо вона гаряче за це молиться. Я переконаний, що війна завершиться і грядуть великі зміни. і в Церкві Христовій також. І дай Бог, щоб в цих перемінах наша Церква залишалася і захистом, і провідником і маяком вірних.
Я РАДІЮ, ЩО Є НАША НЕЗАЛЕЖНА ЦЕРКВА. ВОНА ТОЧНО ПОТРІБНА НАШОМУ СУСПІЛЬСТВУ
Данило Зубко, заступник командира штурмової роти 13 ОДШБ:
- Вітаю Православну Церкву України з 5-річчям. Коли вона постала 5 років тому, я радів разом з усім суспільством, розумів, що це друга незалежність, що вона нам потрібна.
Коли воюєш, коли ризикуєш життям, цінність свого зростає неймовірно. Ти точно знаєш, що у важкі моменти ти хотів би бачити поруч свого священника.
Не лише того, який говорить українською, а того, який має українську душу. Російська православна церква та церква московського патріархату, як і будь-яка терористична організація, всяко підтримує та спонсорує тероризм у всіх його проявах.
Ця «недоцерква» закликає до знищення українців і всебічно підтримує пролиття крові, вона дає пристанище бойовикам, освячує зброю, зберігає у храмах цілі арсенали. За створення цілих «козацьких» структур, які катують та вбивають наших воїнів та мирне населення є відповідальними представники Російської православної церкви та їх поплічники.
У своїй діяльності ця православна церква спрямовує зусилля на підтримку війни, пропагує знищення нас як держави та нації. Вони будують храми, де освячують зброю, зберігають боєприпаси, дають пристанище терористам на кшталт гіркіна та закликають до вбивства українців.
І в той же час, кожен раз на Донбасі у зруйнованих домівках, коли я бачу домашні і іконостаси, то поруч майже завжди треш-література. Типу «росія перед другим пришестям», «цар-мученик», і, гортаючи сторінки цих книжок, ти розумієш, що ці люди разом з релігією споживали «русскій мір», вони виховані так, що довго бачитимуть в нас ворогів.
Тому так. Я радію, що є наша незалежна Церква. Вона точно потрібна нашому суспільству. І є різниця, в яку церкву ходити, де вінчатись чи хрестити своїх дітей Хай наша Українська Церква зростає, а митрополиту Київському і всієї України Епіфанію дай Бог здоров’я.
НАДАННЯ ТОМОСУ НАЙБІЛЬША ДУХОВНА ПЕРЕМОГА.
Юрій Сиротюк, солдат гранатометник 5 штурмового полку, найбільш зажаданий коментатор подій з фронту.
Історик.
- Фронт чимось схожий на церкву. Тут Моляться всі.
Тут не має невіруючих.
До війни хтось міг називати себе агностиком, скептично ставитися до церкви, а тут ти відчуваєш безпосередній звʼязок з Всевишнім.
Тому кожен окоп, бліндаж, нашвидкуруч склепане укриття – намолене.
Тут відчуваєш потребу в молитві, таїнствах, а священник найкращий порадник і психолог.
І щоразу як диво, як віддушину сприймаєш зустріч з отцем у рясі кольору хакі.
Колись чортик з Кремля говорив, про розпад тюрми народів – совєцької імперії як найбільшу геополітичну катастрофу століття.
Але надання Томосу найбільша духовна перемога.
Київ природно повертає своє місце другого Єрусалима, найбільшого центра духовності в Східній Європі… живучи в епіцентрі цього процесу, можливо не завжди відчуваємо значення того, що в Київ повернулася автокефальна православна церква. А отже повернеться і велич Києва. І особлива місія збереження духовності в нинішньому нігілістичному світі. Тут в окопі часто задумаєшся, що може стати поштовхом віддати своє безцінне життя.
Лише віра у безцінну душу, що житиме вічно віддавши життя за другів своя…
Опитувала Ярослава Міщенко
