Фото з відкритих джерел
Або як і чому на Одещині на митрополита Агафангела переписали шість ділянок під храм.
Попри війну з Росією та посилення державної політики щодо релігійних структур, пов’язаних із Москвою, значна частина духовенства Української православної церкви (Московського патріархату) не поспішає переходити до Православної Церкви України. Священники називають комплекс причин – від психологічного тиску і фінансової залежності до страху та втрати храмів.
Про це йдеться в матеріалі видання Тексти.
Священник Віталій (прізвище не називають) згадує, що ще під час навчання в семінарії зіткнувся з жорсткою системою придушення самостійного мислення. За його словами, будь-яка ініціатива сприймалася як «зухвалість», а головною вимогою було не мислити, а підкорятися.
«Мені прямо казали: «Спробуй рабство – тобі сподобається»», – розповідає він.
Священник переконаний, що така атмосфера формує залежність і небажання виходити за межі встановлених рамок.
Однією з ключових причин, чому священники залишаються в УПЦ (МП), є фінансова модель. У сільських парафіях духовенство часто не має стабільної зарплати, а додаткові кошти можуть надходити від «спонсорів» або керівництва.
За словами співрозмовників, рівень підтримки (йдеться про Росію – ред.) залежить від лояльності та готовності транслювати потрібні наративи. Додаткові можливості з’являються під час виборчих кампаній – за підтримку проросійських політичних сил духовенству пропонували матеріальні вигоди, ремонти храмів, нові купола, начіння, облачення.
Суттєвим фактором є питання власності храмів. Як розповідає секретар Одеської єпархії ПЦУ отець Теодор Оробець, у багатьох випадках храми оформлені не на громади, а на єпархії або навіть фізичних осіб.
За словами клірика, в Одеській області кожен другий храм зараз належить не громаді, а єпархії. Тому вийти з-під крила Московського патріархату і для священника, і для прихожан автоматично означає залишитися без церкви.
Схема формувалася через міську та обласну ради, куди під різними партійними прапорами заходили й самі священники. Так рік за роком ради голосували за передачу храмів Московському патріархату.
І навіть коли держава стала обмежувати діяльність УПЦ МП і виникли проблеми з реєстрами, частину майна почали переписувати на фізичних осіб. Наприклад, у Біляївській громаді шість ділянок під храмом передали одній людині – Олексію Михайловичу Саввіну. Це світське ім’я митрополита Агафангела, одного з найвпливовіших і водночас найбільш проросійських ієрархів УПЦ МП.
За словами отця Теодора, значну роль відіграє страх – як адміністративний, так і психологічний.
«У нас проповідь про любов, а не про страх… А там – «будеш проклятий ти і твій рід до сьомого коліна». І ці слова працюють», – наголошує він.
Окремі священники також бояться фізичних наслідків у разі зміни влади. Один із них прямо заявив: «Якщо прийдуть росіяни – вас відпустять, а мене як зрадника розстріляють».
Це означає, що у разі переходу до ПЦУ священник і громада можуть втратити сам храм. Саме така практика, за його словами, роками формувалася через рішення місцевих рад.
Частина духовенства не переходить через страх – як перед церковним керівництвом, так і перед можливими наслідками в разі зміни влади на окупованих територіях.
Один зі священників відверто пояснив свою позицію: якщо прийдуть російські війська, тих, хто перейшов до ПЦУ, можуть вважати «зрадниками».
Крім того, у церковному середовищі використовуються і релігійні страхи – зокрема, погрози «прокляття» чи недійсності обрядів у разі переходу.
За словами Віталія, священників сьогодні вже фактично змушують адаптувати проповіді під аудиторію:
– для проукраїнських вірян – наголошувати на «незалежності» церкви;
– для проросійських – підкреслювати єдність із Москвою.
Такий підхід дозволяє утримувати різні групи прихожан і уникати конфліктів.
Священники також можуть залишатися в УПЦ (МП) через ризик покарань. За найменші порушення канонічних правил духовенство можуть позбавити сану або перевести в бідні парафії.
Додатковим інструментом впливу є компромат – особисті або фінансові проблеми, які можуть використовуватися для тиску.
Показовою є ситуація в Одеській області: з понад 400 громад УПЦ (МП) з 2019 року лише кілька перейшли до ПЦУ.
Експерти та самі священники сходяться на тому, що проблема має комплексний характер. Йдеться не лише про ідеологію, а про цілу систему залежностей – фінансових, адміністративних і психологічних.
Саме вони, а не релігійні переконання, сьогодні стримують масовий перехід духовенства з УПЦ (МП) до Православної Церкви України.
