Фото з відкритих джерел
Колонка Петра Кралюка на РІСУ
Чи є Владімір Путін віруючою людиною? На перший погляд – ніби так. Адже він бере участь у різноманітних богослужіннях, передусім на великі церковні свята, показово хреститься в храмах, спілкується з духовенством, навіть відвідує святі місця. Але все це може бути просто піаром. І, за великим рахунком, так воно є.
Дехто може сказати, що Путін – злочинець. Але ж не один злочинець вважав себе віруючим, ігноруючи те, що він порушує релігійні заповіді. То чим Путін гірше за них? Зрештою, певно, він вважає, що ці заповіді не порушує, наприклад християнську заповідь «Не вбий». Адже Путін сам не убиває, а лише віддає наказ убивати.
Взагалі як можемо охарактеризувати віру Путіна? Якщо, звісно, така існує.
На ці питання спробували відповісти Вадим Денисенко та Віталій Пирович у своїй новій книзі «Постпутін. Росія, з якою нам доведеться жити наступні 50 років» (Київ: Наш формат, 2025). Правда, книга не зводиться до характеристики лише релігійності Путіна. У ній загалом говориться про феномен цього сучасного російського вождя, котрий, схоже, вирішив перевершити Йосифа Сталіна чи Івана Грозного. І все ж у книзі є розділ «Бог, якого вигадав вождь», де автори спробували розібратися з вірою Путіна.
Можна, звісно, дискутувати щодо деяких міркувань авторів, однак вони є цікавими й заслуговують на увагу. Передусім автори звертають на досить низький рівень релігійності росіян. Вони відзначають: «…російський народ точно не можна вважати воцерковненим. У 2024 році на Різдво в російських храмах на богослужінні було лише 1,3 мільйона людей (у 2020 – удвічі більше), що для 140-мільйонної Росії, де дві третини громадян, згідно із соцопитуваннями, вважають себе православними, звичайно, мізер». Принагідно варто відзначити, що в російській літературі неодноразово зверталася на це увага. Наприклад, у резонансному листі Віссаріона Бєлінського до Миколи Гоголя говорилося, що росіяни не є релігійними людьми. І навіть те обрядовірство, що притаманне їм, має поверховий характер. Або візьмемо твори Федора Достоєвського, в яких він звертається до релігійних питань. У них він вказує, що для росіян релігійна віра часто зводиться до речей формальних, які поєднуються з дикими забобонами.
Автори згаданої книги, звернувши увагу на релігійність росіян, відзначають: «Владімір Путін у цьому питанні є плоть від плоті російського народу. У нього немає цілісного уявлення про «трансцендентне», він не заглиблювався у вивчення жодної з релігій/містичних течій/окультних практик. Правитель Росії мало чим відрізняється в цьому від середньостатистичного російсько-пострадянського обивателя його віку. Він засвоїв лише певні поверхові речі, але не є насправді воцерковненим. Участь у православних богослужіннях (особливо багатолюдних) його виразно напружує (як тут не згадати, що в період ковіду він був єдиним парафіянином храму під час різдвяного богослужіння, яке вели тільки для нього одного). Відвідування святих місць (Афон, Єрусалим, російські монастирі) не є паломництвом, а передусім, з одного боку, важливий елемент для підтримання певного іміджу, а з іншого, Путін сприймає їх як певні місця сили, звідки можна енергетично підзарядитися. Він забобонний, впевнений у тому, що існують можливості окультно впливати на хід подій чи на окрему особу (як тут не згадати регулярні поїздки в тайгу чи виривання серця в оленя). Водночас він не є якимось серйозним шаманістом чи окультистом і ставиться до цього утилітарно (інструментально)».
З такими висновками варто погодитися. Справді, Путін, з одного боку, не є воцерковленою людиною, у нього, схоже, немає чіткого уявлення про трансцендентне, божественне; а, з другого боку, для нього притаманний певний «окультизм» і він вважає, що з допомогою певних начебто релігійних практик можна досягати певних утилітарних, позитивних для себе результатів.
Можна стверджувати, що ніякого комплексного розуміння християнства у Путіна немає. Автори наводять міркування про християнськість Путіна єпископа Апостольської Православної Церкви Григорія (Міхнова-Вайтенка): «Якщо формулювати типологічно, це називається тотемна релігійність. Чистої води шаманізм і язичництво, у голові каша, але водночас очевидне розуміння, що своїх, людських сил не вистачає, а отже, потрібні сили магічні».
Водночас релігійність Путіна має показний характер, що має на меті вплинути на публіку, створити позитивний для нього імідж. «…більшість інформації, – читаємо в книзі, – яку вкидають в інформпростір з приводу тих чи тих аспектів сюжету «релігійнийність/містицизм Путіна», є частиною інформаційних спецоперацій російських спецслужб».
З цією метою, зокрема, створена відповідна «релігійна біографія» Путіна. Про неї автори книги пишуть наступне: «На початках президентської кар’єри Путіна оформлено доволі лубочну історію, де головну роль відіграла легенда про хрещення самого Путіна потай від батька-комуніста. Усю цю історію побудовано навколо унікального хрестика, який Путін зберіг попри всі життєві перипетії, і пожежі в будинку, внаслідок якої вцілів тільки хрестик. У книзі «Від першої особи» є така версія подій від самого Путіна: «Після війни мого батька демобілізували, і він пішов працювати майстром на Вагонобудівний завод імені Єгорова. Йому відразу від заводу дали кімнату в комуналці, у звичайному пітерському будинку, у Басковому провулку, це в центрі… У нашій квартирі жили пенсіонери, щоправда, недовго. З ними пов’язано моє хрещення. Сусідка, баба Аня, була людиною побожною, ходила до церкви, і коли я народився, вона разом із мамою потай від батька, члена партії, секретаря партійної організації цеху, мене хрестила. У 1993 році, коли вже працював у Ленраді, я поїхав до Ізраїлю у складі офіційної делегації. І мама дала мені хрестильний хрестик, щоб я освятив його на Гробі Господньому. Я виконав її прохання, потім надів цей хрестик і відтоді не знімаю». Пізніше ця історія обросла новими подробицями. Насправді, цей начебто «хрестильний хрестик», який любить демонструвати Путін на своєму оголеному тілі, є срібним литим. Такі хрестики почали виготовляти в 90-их рр. ХХ ст. Тобто аж ніяк не могли дати його Путіну при хрещенні на початку 50-их років. Тоді, здебільшого, давали для охрещених алюмінієві хрестики. Тобто «хрестильний хрестик» Путіна, як і загалом його історія хрещення, не що інше, як така собі піар-фальсифікація. Однак для широкої російської публіки, яка не відзначається критичним мисленням, це подається як «суща правда». І, звісно, багато росіян сприймають цю фальсифікацію».
Архівне фото
Автори книги вважають (і не безпідставно), що «релігійна біографія Путіна ділиться на дві частини: до 2014 року і після 2014-го (анексія Криму і початки створення самого культу богообраного православного імператора, борця з Антихристом)». Йому навіяли певні уявлення про себе як одного з головних персонажів «останньої битви добра зі злом».
Путін увірував (чи йому допомогли увірувати) у свою велику місію. «Звичайно, – вказують автори, – ця віра приходила поступово, паралельно з укріпленням політичної влади. Але ця віра допомогла Путіну, за прикладом усіх тих, кого він вважає своїми політичними посередниками, стати вище церкви і, по суті, очолити російську православну церкву, повністю підім’явши під себе все, що вони робить. …приблизно з 2014 року чітко оформились дві ідеологічні лінії. Перша – Путін головний захисник православ’я у світі, і Москва (передусім для внутрішнього користування), по суті, знову отримує статус Третього Риму. Друга – політичний курс на утвердження Путіна в статусі лідера антизахідного світу у православному трактуванні перетворюється на боротьбу з Антихристом».
Таке «месіанство» має не лише антигуманний характер. Фактично, воно є спотворенням християнського вчення, самого духу християнства. Однак воно не є чимось новим у історії Московії-Росії. Подібні «месіанські теорії» неодноразово тут виникали й набували поширення – оскільки вони відповідали й російській ментальності, й духу імперської російської культури.
