Матеріал «Інформ Напалм»
28 серпня Державна служба України з етнополітики та свободи совісті визнала Українську православну церкву Московського патріархату афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена. Тобто – з Російською православною церквою. Це рішення – наслідок того, що УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) не виконала вимогу української держави відмовитись від зв’язків із країною-агресором і церквою, яка виправдовує геноцидну війну Росії проти України.
Історія УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) показує, що Росія десятиліттями вела проти України не лише політичну та економічну, а й ідеологічну війну. Одним із головних інструментів цієї агресії стала Російська православна церква та її українська філія. Ця структура працювала як потужний канал для поширення ідеології «русского міра». Вона маніпулювала історією, руйнувала національну ідентичність і намагалася втримати Україну під впливом Кремля.
Політичне лобі та поширення ідей Московського патріархату фінансували олігархи, місцевий бізнес і відвертий криміналітет. Ці гроші дозволяли УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) будувати храми, утримувати тисячі парафій та просувати свої інтереси через медіа і політиків.
Цей матеріал – систематизація тих, хто забезпечував для російської «духовної» агресії доступ до грошей і ресурсів. Адже ці люди допомагали злу пустити коріння в Україні та ставали частиною великої машини російської війни проти України.
«Православні олігархи» і «бізнесмени-політики»: стратегічні інвестори
На вершині фінансової піраміди УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) стояли олігархи, чиї бізнес-інтереси та політичні амбіції були нерозривно пов’язані з Росією. Їхня підтримка мала не стільки релігійний, скільки прагматичний і стратегічний характер.
Про ключову роль олігархів у підтримці московської церкви добре відомо.
Наприклад, Вадим Новинський був її головним фінансовим донором та політичним лобістом. Через розгалужену систему фінансування він отримав прямий вплив на церковну ієрархію та активно боровся проти надання Томосу українській церкві. Зараз Новинського звинувачують у державній зраді. Не менш значною була й роль медіамагнатів Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна. Вони роками використовували свій телеканал «Інтер» як потужний інструмент пропаганди, створюючи позитивний імідж УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) та просуваючи ідеї «духовної єдності» з Москвою.
В останні роки перед повномасштабним вторгненням центральною фігурою у просуванні інтересів московської церкви був кум російського диктатора Віктор Медведчук. Він поєднував політичні, фінансові та медійні потоки підтримки УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.). Його медіахолдинг, до якого входили телеканали «112 Україна», ZIK та NewsOne, став справжнім рупором Московського патріархату. Ефіри були переповнені коментарями лояльних до УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) експертів, священників та політиків. Медведчук системно використовував свої медіа для поширення кремлівських наративів, загорнутих у релігійну обгортку. Оксана Марченко, дружина Медведчука, використовуючи свій статус телеведучої, а пізніше – авторки псевдодокументального проєкту «Паломниця», активно просувала ідеї радикального православ’я московського зразка, маскуючи політичну пропаганду під розповіді про «чудеса».
Ці персонажі забезпечували існування УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) і просували інтереси московської церкви в Україні протягом десятиліть, гарантуючи стратегічне прикриття інтересів Росії. Але матеріальна інфраструктура церкви трималася на бізнесменах меншого масштабу, які відповідали за окремі регіони чи напрями релігійної роботи.
Як регіональні лобісти закладали основу церковної інфраструктури?
Якщо ти не олігарх, але хотів бути поважною людиною у колі членів «Партії регіонів» чи хотів подобатися Москві, існувало кілька опцій підтримати Московський патріархат. Або «титорство» – будівництво храму за власний кошт, або ж фінансування різних «релігійних» активностей. В ідеалі – поєднати. Це було способом здобути соціальний статус, лояльність росіян та прихильність більш статусних місцевих адептів церкви. Далі – кілька яскравих прикладів таких спонсорів.
У Києві ключову роль у просуванні інтересів УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) відігравав Олексій Омельяненко, банкір і забудовник, який з 2008 до 2014 року очолював фракцію «Партії регіонів» у Київраді. За словами ексдепутата Олексія Давиденка, він був головним лобістомвиділення десятків земельних ділянок для будівництва храмів та каплиць Московського патріархату. Часто це відбувалося з порушенням процедур, у парках та скверах, викликаючи протести місцевих громад. Також Омельяненко – давній друг одіозного колишнього настоятеля Лаври Павла Лебедєва, вони жили поруч і навіть сиділи поруч на засіданнях Київради.
Партнер Омельяненка, Василь Горбаль, колишній народний депутат та голова Львівської ОДА, також активно долучався до фінансування проєктів РПЦ в Україні. З 2007 року Горбаль і Омельяненко разом були членами правління організації «День Хрещення Русі», яка організовувала святкування релігійних свят у столиці під патронатом РПЦ, а також спільно привезли до Києва лояльного тоді Кремлю Андрія Кураєва. Пізніше Горбаль подав позов проти Омельяненка, звинувативши його у крадіжці 25,9 млн гривень. Високі відносини.
В Одесі багаторічною підтримкою московської церкви відзначився Сергій Ківалов. Він не тільки підтримував УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) як політик, але й був організатором та спонсором будівництва храму святої мучениці Тетяни безпосередньо на території своєї юридичної академії, зрощуючи релігійну пропаганду з освітою. За свою активну підтримку московської церкви він отримав майже всі можливі церковні нагороди. Значним джерелом ресурсів для УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) лишається і діючий мер Одеси, Труханов. Наприклад, у 2020 році він особисто передав Онуфрію документи на право власності на землю, де розташований Свято-Іверський монастир. Навіть після повномасштабного вторгнення і Ківалов, і Труханов продовжують заважати дерусифікації міста.
У Запоріжжі ключовим патроном УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) протягом десятиліть був В’ячеслав Богуслаєв, багаторічний очільник стратегічного підприємства «Мотор Січ». Богуслаєв фінансував будівництво та реставрацію храмів, щедро обдаровував місцеве духовенство і використовував свій вплив для просування інтересів московської церкви в регіоні. Його діяльність була настільки значущою, що він отримав численні церковні нагороди безпосередньо від РПЦ. Водночас він співпрацював з Росією і у військовій сфері.
У Харкові інтереси УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) роками просував Михайло Добкін і його бізнес-друзі. Добкін і Ко фінансували будівництво храмів, просували хресні ходи, привозили російських священників до Харкова. Навіть після повномасштабного вторгнення, у квітні 2022 року, Добкін був висвячений у сан диякона митрополитом Харківським Онуфрієм. Добкін досі регулярно бере участь у богослужіннях УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.).
Бізнесмени-регіонали: гроші на храм і церква для захисту власних інтересів
Ще одна група спонсорів УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) – це бізнесмени, часто з кримінальним шлейфом, які не займалися системним лобізмом інтересів московської церкви, як Омельяненко чи Ківалов, але використовували «духовний фактор» для досягнення своїх бізнес-цілей, наприклад, щоб побудувати гарні відносини з місцевими проросійськими політиками чи росіянами.
Наприклад, власник мережі АЗС «БРСМ-Нафта» Андрій Біба не лише фінансував будівництво храмів, а й користувався захистом парамілітарної організації «Миряни», тісно пов’язаної з пропагандистським ресурсом «Союз православных журналистов». СБУ підозрює обидві структури у роботі на ФСБ, що демонструє небезпечне зрощення бізнесу, церкви та спецслужб ворога.
Колишня впливова депутатка від «Партії регіонів» та власниця агрохолдингу «Світанок» Тетяна Засуха перетворила своє рідне село Ковалівка на «православний анклав», збудувавши Анастасіївський жіночий монастир. Символічно, що в січні 2022 року, за місяць до вторгнення, туди приїздив на службу сам очільник УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) Онуфрій.
Микола Корецький, депутат Полтавської облради та власник заводу «Альфатекс», не лише активно підтримував УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.), а й брав участь у її синоді у 2022 році та, за даними розслідувачів, мав діючі фірми в Росії вже після початку повномасштабної війни.
Микола Лавренко, президент компанії VS Energy, яку пов’язують з російськими бізнесменами, виступив ктитором величного Собору 12-ти апостолів на київських Осокорках.
Юрій Єриняк, відомий у кримінальних колах на прізвисько «Молдован», є не просто меценатом, але й офіційним керівником релігійної громади Успенської парафії УПЦ МП (московський патріархат в Україні – ред.) у Дарницькому районі Києва.
Хроніка зради та шлях до духовної незалежності
Гроші українських олігархів та бізнесменів стали паливом для розгалуженої системи впливу Московського патріархату. Це була багаторічна інвестиція у створення ідеологічного плацдарму для російської агресії. Значна частина спонсорів і лобістів УПЦ (московський патріархат в Україні – ред.) не припинила фінансувати і захищати московську церкву навіть після 2014 року, коли ставлення Росії до України стало очевидним.
Сформувався своєрідний союз: Москва давала ідеологію та політичну підтримку; місцеві олігархи й політики – гроші, медійне прикриття та адмінресурс. Натомість церква гарантувала їм лояльність виборців та «благословляла» їхній статус. Роками ця мережа розмивала українську ідентичність, просувала брехню про «братні народи» і створювала в головах мільйонів українців альтернативну реальність, вигідну Кремлю.
Діяльність цих людей прямо вела до війни. Росіяни були впевнені, що зможуть спертися на мережу лояльних священників та вірян. Боротьба за духовну незалежність виявилася не менш важливою, ніж боротьба на фронті. Імена тих, хто роками будував цього троянського коня, мають залишитися в пам’яті як застереження. Повне очищення від колаборантів у рясах та їхніх спонсорів є необхідною умовою для нашої перемоги.
Післямова
В контексті вищезазначених фактів нагадуємо великий цикл CYBINT-досліджень FrolovLeaks, опублікованих міжнародною розвідувальною спільнотою InformNapalm у співпраці з Ukrainian Cyber Alliance.
І розглядаючи глибинний вплив РПЦ на УПЦ (МП – ред.) в Україні обов’язково варто пам’ятати це фото. Воно фіксує глибокий взаємний зв’язок російської армії та церкви. 8 листопада 2021, за декілька місяців до повномасштабного вторгнення, Митрополит Хабаровський і Приамурський Артемій нагороджував на той час командира 64-ї ОМСБр ЗС РФ (в/ч 51460) підполковника Азатбека Омурбекова Архієрейською грамотою, благословивши на «похід» в Україну. Вже через декілька місяців Омурбеков та його підлеглі російські військові вчиняли масові воєнні злочини у Бучі, Київської області. Після його ідентифікації волонтерами-розслідувачами InformNapalm цей воєнний злочинець отримав в англомовних медіа прізвисько «Бучанський кат» і був внесений до персональних санкційних списків багатьох країн світу.
Проте, після повернення з України у Хабаровськ, хоча Омурбеков вже встиг змінити декілька посад, він продовжує періодично стояти поруч з Митрополитом Хабаровським і Приамурським та іншими діячами РПЦ. І це багато що говорить про справжні моральні цінності російської церкви та її прихильників як в Росії, так і за її межами.
