«Питання духовної опіки для православних українців, які виїхали за кордон, складне, але в різних країнах вирішується по-різному».
Про це в інтерв’ю журналісту Голосу Америки розповів ієрарх ПЦУ, митрополит Євстратій в ході візиту делегації Всеукраїнської Ради Церков, яка триває з 31 жовтня.
«Питання духовної опіки для православних українців, які виїхали за кордон, складне, але в різних країнах вирішується по-різному. Ніхто не був готовий до такої кількості вимушених переселенців», – розповів митрополит: «але ПЦУ минулого року створила капеланську місію, яка покликана зорганізовувати церковне життя українців, у співпраці із місцевою Церквою країни перебування. У нас є священник, який здійснює опіку над українцями, регулярно буваючи у Данії. Є священник, який у співпраці із місцевим єпископом опікується українцями Кіпру. Ефективність служіння часто залежить, чи присутня там церква Вселенського патріархату, і коли вона є, то ми не бачимо перешкод здійснювати служіння».
При цьому владика Євстратій зауважив, що керівництво Польської Православної Церкви не йде на співпрацю, що ПЦУ знаходить можливість опікуватися вірними, але сподівається, що ситуація у взаємодії із місцевою Церквою зміниться.
Коментуючи питання журналіста щодо браку священничих кадрів, владика підтвердив, що духовенства дійсно бракує.
«У нас виникла потреба в шести сотнях священників для армії, також лише четверта частина з двох тисяч громад, які приєдналися до ПЦУ з часів Томосу прийшла з настоятелями (мається на увазі, що інші настоятелі відмовилися – ред.), але підготовка священників триває. І ми всі зусилля спрямовуємо, щоб надати й в ЗСУ, і для парафій, і для діаспори духовенство», – сказав владика.
Також відповідаючи на запитання журналіста, чи нема небезпеки, що ПЦУ стане державною Церквою, владика відповів: «Це неможливо. Ми завжди поставали, як народна церква, століттями відчували спротив та опозицію з боку держави… Ми не державна церква, а державницька».
Наша підтримка адресується не політикам, а державництву, бо держава те, що гарантує народу України та майбутнє і релігійну свободу. Також, ми добре бачимо, що одержавлення церкви це поневолення… Для нас наша свобода, гідність та довіра від людей значно більш цінні, ніж суспільні блага, які може принести статус державної Церкви».
