Фото з відкритих джерел
Відомий релігієзнавець Сергій Шумило прокоментував результат архієрейського собору московського патріархату в Україні.
27 травня в МПвУ відзначили третю річницю Феофанівського Собору. У резиденції митр. Онуфрія в селищі Феофанія під Києвом зібрались майже всі архієреї МПвУ, багато хто сподівався, що з нагоди третьої річниці буде прийнято якісь реальні офіційні та недвозначні рішення про вихід МП зі складу РПЦ МП.
Про це пише на своєму Фейсбук-акаунті релігієзнавець Сергій Шумило.
«Пропозиції щодо відновлення діалогу та євхаристійної єдності зі Вселенським Патріархатом, або щодо прийняття офіційного звернення до предстоятелів Помісних Церков про визнання автокефалії УПЦ не були підтримані. Все обмежилось зачитуванням звернення митр. Онуфрія з нагоди річниці Феофанівського Собору та обміном думками між архієреями, серед яких тональність задавав черкаський митрополит Феодосій Снєгірьов, який озвучував вірнопідданську щодо МП позицію від імені «групи архієреїв та духовенства» УПЦ. Були серед архієреїв, на противагу, голоси і за повну автокефалію УПЦ, але більшість просто промовчала. Як завжди», – пише релігієзнавець.
У своєму дописі науковець зазначає, що після 24.02.22 залишатись у складі МПвУ стало аморальним.
«У більшості українців той день назавжди змінив їхнє життя та свідомість. Знаю дуже багатьох рядових священників та вірян УПЦ (мається на увазі МПвУ – ред.), які щиро вболівають та прагнуть повного розриву з МП. Є й архієреї, які це усвідомлюють і теж не згодні з офіційним курсом «стояння на місці» свого керівництва. Проте, на жаль, їхні голоси у церковних верхах не чують. І не хочуть. Попри четвертий рік війни. Навпаки, тепер їхній голос в УПЦ (мається на увазі МПвУ – ред.) ще менший, ніж три роки тому».
На думку вченого, ця Церква як була, так і надалі лишається в канонічній залежності від МП.
«Це означає, що її внутрішня криза продовжуватиметься. А отже, наростатиме подальший розрив з власним суспільством та державою. Для тисяч вірян та рядових священиків все це дуже боляче. Проте всі їхні благання, звернення та сподівання вкотре не почуто. Хоча, чи можливо очікувати щось інше від сергіянської школи радянської церкви, яку так і не було остаточно демонтовано?», – пише науковець.
