Фото з відкритих джерел
Попри те, що московський патріархат подає вторгнення як «священний» захист православної «Святої Русі» від «сатанинського Заходу», російські війська систематично знищують християнські громади в Україні.
Про це йдеться в статті західного медіа «The Europea Times» «Віра під вогнем: Як війна Росії в Україні стала хрестовим походом проти релігійної свободи», написаного за матеріалами доповіді українського релігієзнавця Сергія Шумила, яку той представив на міжнародної конференції, Ексетерського університету і яка була присвячена утискам прав релігійних меншин.
«Із 2022 року росіянами було пошкоджено або знищено понад 640 релігійних споруд, зокрема 596 християнських церков. Російські війська регулярно перетворюють захоплені храми на військові бази або адміністративні офіси – тактика, яка перетворює святині на інструменти окупації. Православна Церква України (ПЦУ), що є незалежною від Москви, зазнала особливо жорстокого тиску: до 2024 року всі 45 її парафій у Криму були знищені, багато храмів – знесені або переобладнані. Один із храмів ПЦУ в Новоазовську навіть було перетворено на морг», – цитують вченого журналісти.
«Це не просто побічні втрати, – цитують журналісти пана Шумила, – це – свідома спроба знищити українську ідентичність через руйнування її релігійних і культурних основ».
Журналісти пишуть, що одними з найжахливіших злочинів є свідчення про долю українського духовенства. Від 2022 року було вбито понад 67 релігійних лідерів. Вони згадують отця Степана Подольчака (ПЦУ), якого викрали й закатували до смерті у 2024 році.
Пишуть також про архімандрита Христофора (Хримлі) та священника Андрія Чуя – незаконно затриманих й депортованих. Про священника Сергія Чудиновича (ПЦУ), який зазнав погроз зґвалтування та розправи над родиною після викрадення.
«Російські сили часто націлюються на духовенство через їхню символічну роль лідерів громад. Священників звинувачують у «співпраці з українською розвідкою» або «антиросійській пропаганді» – обвинувачення, які прикривають справжню мету: придушення інакодумства, – пишуть журналісти, – навіть ті, хто виживає, опиняються перед нестерпним вибором: священників на окупованих територіях змушують відмовитися від української мови в богослужіннях – вимога, яка б’є в саму сутність національної та духовної ідентичності».
«Цей парадокс підкреслює: авторитарні режими використовують релігійну ідентичність як зброю для виправдання територіальних та ідеологічних завоювань», – роблять висновки автори статті.
