Фото з відкритих джерел
Днями, напередодні Архієрейського собору Православної Церкви України у виданні «Главком» вийшла публікація. «Що не так з ПЦУ? Гострі питання до митрополита Епіфанія».
Стаття, яка містила кілька суперечливих та суб’єктивних тверджень спиралася на розмови на правах анонімності «з активними вірянами, служителями самої ПЦУ, а також державними діячами, що переймаються долею українського православ’я».
Здавалося б, а чому на правах анонімності? Кого в Українській Церкві заборонили чи покарали за критику? Якщо ви так переймаєтеся долею українського православ’я, то що заважає це робити відкрито? Це ж значно здоровіше, аніж ховаючи обличчя, закликати предстоятеля «вийти із зони комфорту».
Зазвичай, стаття ще якийсь час після публікації живе своїм життям. Якщо комусь потрібно, вона републікується.
І ось грецькі друзі сьогодні кинули мені посилання. Російськоорієнтоване грекомовне видання радо процитувало автора «Главкому», серйозно спотворивши при цьому, слова владики Олександра (Драбинка). Про це детальніше – нижче.
Зазначимо тут. Єдине кому було цікаво передрукувати тези статті, грецьке видання, яке живиться російським коштом.
Давайте зупинимося на основних моментах критики, і поміркуємо разом.
Після розлогого вступу, де йдеться про вибори предстоятеля і те, як поставала Церква, автор заявляє: ПЦУ досі не вдалося виконати основну задачу: стати стійкою опорою держави в боротьбі з московським церковним впливом… ПЦУ виявилась просто не готовою до стрімкого розширення.
Про що це?
Що стоїть за цим узагальненням? Бо у мене, наприклад, тисяча та один аргумент від людей, які будуть стверджувати протилежне. Найсумніша штука, яку я зустрічала в професії, то «порожня політологія», і не хочеться, щоб ця порожнеча відтворювалася у церковній аналітиці. Давайте далі.
«На місцевому рівні чиновники та представники спецслужб відверто нарікають: храми, які залишаються після УПЦ МП з моменту деокупації або викриття священнослужителів у роботі на ворога, часто лишаються просто безхазяйними. Яскравий приклад – Харківщина».
Перепрошую, шановні. Що ви знаєте про Харківщину?
Поділіться, бо ми стежимо і за парафіями Слобожанщини, і за його духовенством. Переходів парафій з МП там одиниці, але відток віруючих до Православної Церкви там колосальний. І на відміну від вас, я це можу проілюструвати фотографіями та коментарями не анонімів, а живих людей, які і служать і моляться під кулями.
Далі, продовжуючи думку про недосконалість ПЦУ, автори пишуть: «Чи готова автокефальна українська церква «підібрати» тих прихожан та священників УПЦ МП, яких закон принаймні змусить замислитись щодо відходу від Московської церкви, коли та стане, по суті, «нелегальною»? У такій спроможності ПЦУ є великі сумніви. І про це все гучніше говорять і політики, і служителі самої ПЦУ, і її віряни». (Сумніви, як повелося є у людей, які виступають на правах анонімності).
Розумієте, Церква не влада, за її критику тобі нічого не буде. За її похвалу також.
Ось, наприклад, на сторінках ресурсу «Україна православна», до 5 та 6-річчя здобуття автокефалії висловлювалися і історики, і журналісти, і військові.
А ось як оцінює діяльність Церкви чинний очільник Інституту Національної пам’яті.
Це люди, яким нічого не потрібно від Церкви, але які спостерігають за нею, і точно претендують і на інтелект і на глибину.
Це дуже короткий список із значно довшого списку людей, які висловлювали своє дуже тепле ставлення до Української Церкви на святкування річниці собору.
А я, претендуючи на автора, який системно відстежує тему, можу сказати, що особисто бачила десятки парафій, де люди щасливі своїм переходом, де і відносини одне з одним, і з новим кліром прекрасні. Так, не обходилося без з’ясовувань відносин, перемовин, узгодження певних богослужбових моментів, але життя налагоджувалося.
У чому автори дійсно мають рацію, це те, ПЦУ не вистачає священників.
Це прогнозувалося, і це проблема, вирішення якої вимагає часу. Вже запускається нова семінарія на Буковині, знову піднімається інтерес до духовної освіти і збільшується кількість бажаючих вчитися. Сьогодні в Україні є 10 закладів вищої духовної освіти, де вчиться 1500 студентів. Ну хочеться сказати: дайте Церкві трохи часу. Невже не можна бути добрішим? Ви ж протягом всієї автокефальної кампанії переконували читачів, що вам Церква потрібна? Що з вами не так, дорогий Главкоме?
Далі. Автори майже прямим текстом дорікають, що у Церкви нема свого Новінського, а митрополиту ставлять у провину – пасивність у пошуку додаткових джерел фінансування. Цікаво, кого ви тут цитуєте? Хоч натякнули б. У Церкви дійсно нема свого Новінського. І жертводавця на кшталт Новінського не буде. І слава Богу, що не буде.
Бо всі новінські МП живилися коштом російських вуглеводнів, які споживали разом із ідеологією русского міра. Це завжди йде пакетом. Звісно, що Церква потребує ресурсу. Будувати можна, коли є на що. І нові джерела фінансування потрібні. Але, знаєте, оці 55 храмів та каплиць, які були відновлені, збудовані та пореставровані та освячені за минулий рік, вони всі будувалися коштом бідного вірянина ПЦУ. Деколи це розкішні храми, до яких йшли десятиліття. Деколи були збудовані за рік. Деколи за рік перед вторгненням. Деколи – коштом родини загиблих бійців. При кожному храмі є волонтерський хаб, звідки священник або волонтер їздить з допомогою на фронт. І я знаю багато історій, як хлопці з фронту скидалися з бойових, щоб дообладнати храм у своєму селі.
Так, стале фінансування – бажана штука, хоча не впевнена, що правильна концепція – фінансування з бюджету, єдиної думки про це нема навіть в Церкві. Бо священник це моральний лідер, який має бути готовий і опонувати державі у деяких питаннях. А чи зможе він опонувати, якщо стане держслужбовцем. Це питання потребує свого вирішення.
Далі, через кому, йдуть пред’яви про «слабке залучення держави до розвитку церкви» і консервативна стратегія розвитку ПЦУ.
Панове, а не можна якось розпаковувати тези? Слабке залучення держави, це що? Як її залучати і не чути при цьому, що ти державна Церква?
І про яку «консервативну стратегію» ви говорите після календарної реформи, підтримки вакцинації, запровадження онлайн-трансляцій під час ковіду і т. д?. Кожна парафія має стільки свободи, скільки готова понести. Деколи мені здається, що багато з них провели свій другий ватиканський собор.
А от що дійсно було шкідливо – те, як використали митрополита Олександра (Драбинка). Принаймні сам митрополит Олександр так і сказав Україні Православній у коментарі.
«Ромфея неправильно потлумачила мої слова, – обурився митрополит в коментарі нашому виданню, – так, в Лаврі було раніше 9 богослужінь, було налагоджене життя. Але міністерство культури розірвавши відносини з УПЦ МП, практично не надала можливостей для налагодження такого життя владиці Авраамію та Українській Церкві. Я сказав, що там не дають жодних прав, все абсолютно під контролем музею. Напевно, це проблеми журналістських інтерпретацій, але коментуючи справу Почаївської Лаври, я мав на увазі, що оптимальним було би, якби ця Лавра долучилася до Української Церкви з кліром. Я також про те, щоб у Мінкульта була стратегія, коли при розірванні угод із монастирем МП не припинялося б духовне життя, і ми не опинялися в ситуації, коли з усіх приміщень Український Церкві дали два корпуси, а решта залишається у музею, коли українському духовенству та вірянам ані послужити, ані прикластися до мощей неможливо».
Додамо. Процес передачі приміщень ще не завершено, неможливість налагодити там нормальне літургійне життя це біль і намісника, і біль предстоятеля. Ви, напевно, чули про десятки тисяч гривень, які Церква платила за використання Успенського собору для богослужінь? Скільки б коштувало там орендувати храми для кількох служб. Не можна порівнювати умови, на яких там перебував МП і на яких перебуває Українська Церква.
І останнє. Аналітика не формується по «заявках незгодних на правах анонімності». Хочете знати Церкву? Сотні сторінок парафій та вірян у різних регіонах. Деякі з них в Інстаграмі та Тік-Тоці мають сотні тисяч підписників, деякі потрапляють у ТОП-100 блогерів своїх областей. Кожні три дні на сторінках ресурсу Україна православна, ми публікуємо фото наших дитячих таборів, деяким з них вже по 10 років. Ви цікавилися цим перед тим, як ретранслювати банальні повчання експертів теоретиків чи зацікавлених осіб?
Тож, давайте деколи сперечатися, критикувати і навіть дратуватися. Але нехай у переліку продуцентів скарг будуть і прихильники Церкви. Не знаю про ваших сумних анонімів, а наші спікери – відомі люди із гарною репутацією.
Ярослава Міщенко, Україна Православна
