Фото з відкритих джерел
Заяви Моспатріархату в Україні про незалежність – це виключно формальність, тому що вони нічого не зробили для того, щоби підкріпити їх документами.
Заяву про «вихід» Онуфрія зі складу РПЦ ніхто не бачив (бо її не існує – ред.), натомість патріарший календар (Гундяєва – ред.) на 2025-й рік містить портрети Онуфрія та інших архієреїв МПвУ, як представників єпископату РПЦ.
Про це йдеться у статті видання «Лівий Берег», де журналісти із посиланням на експертів аналізують, чи зроблено щось за 9 місяців від прийняття закону «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Саме стільки часу відводилось релігійним організаціям, які мають керівний центр на території держави-агресора на те, щоб цей зв’язок розірвати.
«Вони (йдеться про МП в Україні – ред.) й далі перебувають у тій парадигмі мислення, в якій були і до Собору у Феофанії, і до прийняття закону про захист конституційного ладу. Усі ці заяви про незалежність – це виключно формальність, тому що вони нічого не зробили для того, щоби підкріпити їх документами.
«Де заява Онуфрія на ім’я московського патріарха про те, що він виходить із складу Священного Синоду? Де заява інших ієрархів УПЦ, про те, що вони виходять із синодальних комісій, різноманітних структур і так далі? Нема. Де листи, які направлені всім предстоятелям православних церков, де повідомляється, що від нині ми виходимо із підпорядкування Московського патріархату і є самостійними і незалежними? Немає», – цитують журналісти релігієзнавицю Людмилу Филипович.
Втім журналісти переконані, що ДЕСС (Державна служба України з етнополітики та свободи совісті – ред.) і далі робитиме свою роботу – для цього є законодавчі й правові механізми.
«Це буде нелегко, але, виглядає, що Віктор Єленський та його команда готові «лупати сю скалу». УПЦ МП гратиме роль «гнаної і переслідуваної». Багато кому в середині цієї церкви це навіть подобається (тут – не перебільшення – ред.), – прогнозують автори видання, – а українське суспільство має пам’ятати, як представники цієї церкви з короваями зустрічали окупантів, віддавали храми під катівні і «здавали» росіянам позиції ЗСУ. Не забувати, як на заході України попи закривали двері храму перед домовинами із загиблими воїнами і їхніми згорьованими мамами – щоб часом «ПЦУшники» не захопили. І не пробачити всі роки на службі Кремлю, пропаганду «русского міра», зневажання всього українського і цю довгу й криваву війну. І цілком, можливо, проблема присутності Російської церкви в Україні розв’яжеться навіть швидше, ніж прописано в законах».
