Фото з відкритих джерел
Одеська єпархія ПЦУ – це регіон, де Українська Церква (тоді – Київський Патріархат) починала з 23 парафій, і де зараз парафії уже 130. І попри панування тут московського патріархату в Україні, на Одещині є запит на Українську Церкву та потенціал для її розвитку.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю Україні Православній висловив секретар Одеської єпархії, який за сумісництвом є директором однієї з одеських шкіл, протоієрей Теодор Оробець, який був учасником, свідком, багатьох десятків переходів з МП спочатку до Київського Патріархату, зараз до ПЦУ.
«Я б виставив таку періодизацію розвитку Української Церкви, – розповів отець Теодор, – початок від 1992 до 2000-х. Ми не мали ані преференцій від влади, ані можливостей, але 2002 по 2004 роки ми відбудували наш кафедральний собор. Я ходив по ефірах (там було багато нових каналів), намагався зорганізувати пікети й вимагав рівних умов розвитку із московським патріархатом. І тоді міська влада починала нам допомагати під умови: ми видамо вам приміщення, допоможемо привести його до ладу, але ви, мовляв, не рухайте Агафангела. Ну нас і такі умови влаштовували. Так з’явився наш кафедральний собор».
Другий етап отець Теодор описав, часами Ющенка, коли Українську Церкву не сильно чіпали.
«Тоді на місцевому рівні відбувся реванш біло-голубих, фракцію Партії регіонів в облраді очолив владика Агафангел. Нас почали обзивати безбожниками, безблагодатними, ющенківцями, філаретівцями, рукою Держдепу. В часи Януковича чиновники удавали, що нас не існує. Ми розвивалися і робили своє життя всупереч всім реаліям. Були люди, які хотіли доєднатися до автокефалії, – поділився отець Теодор, – І це не було просто. Ті, хто хотів доєднатися до Київського Патріархату, зазнавав утисків і навіть побиття, під храм приїжджали тітушки, їх очолював Кауров (колаборант, який 2014 року втік до москви – ред.), який потім зривав навчання НАТО».
«Тому, якщо ці люди виганяли кораблі НАТО, то нам вони теж протидіяли. Але нас дуже живила підтримка наших вірян. В Одесі автокефалію обирали думаючі православні віряни із критичним мисленням, із готовністю до дискусії. Я не так давно дивився книгу реєстрацій та хрещень за 1998-2000-ті роки. І тих хрещень було багато, хоча ми жили та служили в руїнах. В храму не було даху, ми служили в притворі, де тіснилися 70 людей.
При тому, що в Одесі були великі храми, собор МП, до нас приводили хрестити дітей. Я почав дивитися прізвища людей, 50 на 50, українські та прізвища з російськими закінченнями – ін, – ов, – єв. Після Томосу та російського вторгнення існування Церкви вийшло на новий етап. Область «рухнулася», переходи стали активніші», – розповів священник.
Втім отець Теодор переконаний, що Українська Церква в Одесі утвердиться, бо є свідчення, що люди прагнуть духовної незалежності Одещини.
Зокрема, отець проілюстрував це такими фактами: «За 170 кілометрів від Одеси є містечко, де немає громади, нема людей, які мене знають, але коли стало відомо в місцевих групах, що я приїду та освячуватиму воду та молитимусь за захисників з їхнього міста, більше півтори сотні прийшли на молитву. В листопаді 2024 року до нас перейшла громада з абсолютно проросійського села, яка завжди голосувала за проросійські партії.
Військове містечко, де начебто відставні офіцери завжди чекали «русского міра», з горбочку, де стоїть село, видно верхівки будинків у Придністров’ї. Перейшли спокійно, зі священником, служать церковнослов’янською мовою, користуються старим календарем, бо морально не готові. (А є парафії, які легко міняють і мову богослужіння, і календар)».
Священник сказав, що часто священникам Української Церкви доводиться опікуватися кількома селами. Зокрема, отець Василь Єдін, який приїхав служити в село Мирне та зазнавав постійних гонінь та принижень від МПвУ, вирішив допомагати ставити храми в інших селах.
«Я обрав стратегію будівництва в околі малих храмів у невеличких селах. Наша церква в Мирному була у чомусь материнським храмом для навколишніх сіл, сюди з’їжджалися люди навколишніх сіл. Але на сьогодні із нашою допомогою навколишні села мають свій устрій, громаду, десятку, казначея.
Кожна розвивається. Це була моя, якщо хочете стратегія, малі храми, але всюди де зможемо. Так я зумів активувати ще 5 парафій. Але там були жителі, які хотіли Українську Церкву. Я просто підключився оформити статути, впорядкувати земельні справи й допомогти з будівництвом», – поділився із журналістами УП отець Василь.
Обидва клірики висловили переконання, що на Одещині буде розвиток Української Церкви, бо бачать жвавий інтерес та запит людей на духовну незалежність.
