Зображення згенеровано ШІ
РПЦ стрімко розширює свою присутність в Африці, створюючи парафії, залучаючи місцеве духовенство та навчаючи африканських священників у Росії. На тлі війни проти України дипломати й експерти дедалі частіше ставлять питання, чи не використовується церковна мережа також, як інструмент політичного та ідеологічного впливу Москви.
Про це йдеться в матеріалі «The EastAfrican».
Посол України в Кенії Юрій Токар у коментарі виданню наголосив, що український досвід демонструє тісне переплетення російської православної церкви з державною політикою РФ.
«Досвід України показує, що російську православну церкву більше не можна розглядати просто як релігійну інституцію, що діє незалежно від держави. Вона стала невід’ємною частиною політичного та ідеологічного механізму Росії», – заявив дипломат.
За словами Юрія Токара, РПЦ відіграє роль у легітимізації російської агресії проти України, поширенні державних наративів за кордоном та формуванні додаткової мережі російського впливу в Африці.
«Вона легітимізує агресивну війну Росії проти України, поширює державні наративи за кордоном і дедалі більше служить додатковим каналом російського впливу поряд із дипломатичною, інформаційною та політичною діяльністю по всій Африці», – зазначив посол.
Видання нагадує, що патріарший екзархат Африки РПЦ був створений у грудні 2021 року після того, як Олександрійський патріархат визнав автокефальну Православну Церкву України.
За словами Юрія Токара, саме цей церковний конфлікт став відправною точкою для масштабнішої російської експансії.
«Москва створила свій Африканський екзархат після того, як Александрійський патріархат визнав незалежну Православну Церкву України. Після цього почалося стрімке розширення по всьому континенту, тісно пов’язане із ширшим політичним наступом Росії в Африці», – сказав дипломат.
На початок 2025 року РПЦ заявляла приблизно про 350 парафій у 34 країнах Африки та понад 260 священників, більшість із яких були африканцями. За повідомленнями пов’язаних із російською церквою джерел, понад сто священників служили у Кенії.
Розширення тривало і в 2026 році. Російська церква продовжувала навчання африканських студентів у духовних школах РФ та висвячення місцевого духовенства. У червні вона повідомила про висвячення п’ятьох священників із Кенії, Малаві, Уганди та Зімбабве після навчання в Москві.
За словами українського посла, саме створення місцевих, укорінених у громадах мереж робить такий вплив довгостроковим.
«На цьому етапі, поки ці структури лише формують свою присутність, мережі та легітимність, їхня політична роль може залишатися відносно непомітною. Але після того, як такі мережі міцно вкорінюються, вони вже не залишаються лише релігійними: накопичений ними вплив створює можливості формувати наративи, настрої та політичний вибір», – наголосив Юрій Токар.
Окрему увагу «The EastAfrican» приділяє повідомленням про вербування громадян африканських держав для війни проти України.
У матеріалі згадується розслідування «JamestownFoundation» від 2024 року, в якому стверджувалося, що частину африканських студентів, які прибували до Росії за програмами, пов’язаними з РПЦ, згодом могли вербувати до російських збройних сил. Серед згаданих країн – Кенія, Бурунді, Камерун, Мадагаскар та Уганда.
Водночас Юрій Токар повідомив, що Україна наразі утримує п’ятьох кенійських військовополонених, які воювали на боці Росії.
«Обставини кожного випадку різняться, але деякі з них розповідали про вербування, під час якого їм обіцяли цивільну роботу чи інші можливості, а зрештою використали як витратну живу силу у війні Росії», – зазначив він.
За даними, наведеними послом, понад 28 тисяч іноземних громадян підписали контракти з російськими збройними силами, а у 2026 році Москва планувала завербувати ще 18,5 тисячі іноземців.
Окремо дипломат заявив, що, за українськими даними, лише в Кенії російські військові структури та їхні представники незаконно завербували 772 громадян.
Таким чином, вважають журналісти, стрімке розширення структур Московського патріархату в Африці, яке розпочалося після визнання Олександрійською Церквою Православної Церкви України, дедалі частіше розглядається не лише як внутрішньоцерковний конфлікт, а й у ширшому контексті російської політичної та інформаційної присутності на африканському континенті.
