Фото з відкритих джерел
Олександр Мусін, політичний емігрант у Франції, колись російський, а нині французький науковець, спеціаліст із церковної археології, дослідник французьких вишів, спираючись на 36 джерел, у своїй статті пропонує обговорити один із «суперечливих, а іноді навіть тривожних чи скандальних елементів святкування Воскресіння Христового: щорічну церемонію запалювання нового пасхального вогню в Гробі Господньому».
Наш ресурс вже писав про делікатну тему «сходження благодатного вогню», цитуючи і грецьких розслідувачів, і лекції власного духовенства про те, що віра повинна триматися не на благочестивій неправді та очікуванні вогню за розкладом Божого дива кожної суботи.
Так священник ПЦУ Андрій Дудченко чотири роки тому після поїздки в Єрусалим на чин «сходження» Благодатного світла зібрав в онлайні вірян та прочитав велику та чесну лекцію, яка включала тези про те, що чин сходження Святого Світла піддавався махінаціям, і про це ще з ІХ століття писали і мусульманські, і християнські автори. Про це згадували й хроністи хрестових походів, які казали, що раніше вогонь сходив, як захист християн від язичників та мусульман, даючи зрозуміти, що тепер коли немає загрози, то не обов’язково, щоб він сходив «чудесно».
https://youtu.be/nd4nlVueSVA?si=-avEERv_Hijjou4V
Ми продовжуємо тему благодатного вогню. Сьогодні ми хочемо коротко переказати статтю Олександра Мусіна, російського науковця, спеціаліста із церковної археології; запрошеного дослідника французьких вишів, доктора наук, у минулому – іподиякон попереднього патріарха РПЦ.
ВІД СИМВОЛІЧНОГО СВІТЛА ДО «ДИВА»
Напередодні Великодня традиційна церемонія сходження «благодатного вогню» у Храмі Гробу Господнього знову опиняється в центрі уваги. Для мільйонів вірян це – символ дива і Воскресіння Христового. Водночас історики та дослідники церковної традиції дедалі частіше ставлять під сумнів її надприродний характер, вказуючи на багатовікову еволюцію обряду – від літургійного символу до політичного та ідеологічного інструменту.
У ранньому християнстві йшлося не про «чудесний вогонь», а про символічне запалення нового світла напередодні Пасхи. Ще у IV столітті паломниця Егерія описувала, що віряни запалювали свічки від лампади, яка постійно горіла в гробі Господньому. Жодного згадування про надприродне сходження вогню в її текстах немає.
Подібну картину підтверджують і пізніші літургійні джерела: вогонь запалювали всередині храму, без участі вірян, і це був звичайний обряд освячення світла, а не чудо.
НАРОДЖЕННЯ ЛЕГЕНДИ У X СТОЛІТТІ, І ЯК ВОНА ПРАЦЮВАЛА НА БОРОТЬБУ ЗА СВЯТУ ЗЕМЛЮ
Перші згадки про «чудесний» характер вогню з’являються лише наприкінці IX століття. Арабський автор Аль-Джахіз прямо писав про «хитрощі» духовенства, яке переконувало людей у самозайманні лампад.
Водночас християнські автори починають описувати «сходження світла» як надприродне явище. Історики вважають, що саме в цей період формується легенда, яка мала не лише релігійне, а й політичне значення.
У X столітті тексти, приписувані Арефі Кесарійському, вже описують блискавку, що нібито запалює лампади, тоді як інші автори, зокрема імператорський клірик Нікіта, використовують тему «дива» як аргумент у політичній боротьбі.
Фактично, за оцінками дослідників, «благодатний вогонь» став інструментом впливу на правителів – як мусульманських, так і візантійських – щоб забезпечити захист християнських святинь. Пізніше цей наратив використовувався і для ідеологічного обґрунтування хрестових походів. Так, папа Урбан II згадував «чудо світла» серед аргументів на користь завоювання Святої Землі.
Після захоплення Єрусалима латинянами у 1101 році очікуване «чудо» не відбулося. За свідченням хроніста Фульхерія Шартрського, лише після повернення православного духовенства обряд знову «запрацював». Це стало одним із ключових аргументів скептиків: саме православні монахи знали про існування прихованої лампади, від якої і запалювався вогонь.
У XIII столітті Рим офіційно відреагував на практику. Папа Григорій IX у 1238 році засудив «чудо» як безпідставне твердження. Відтоді у латинській традиції згадки про «благодатний вогонь» фактично зникають.
Натомість у Східній Європі – спочатку на Русі, а пізніше в Російській імперії – легенда лише зміцнюється. Ця історія вже використовується для підкреслення переваги православ’я над іншими конфесіями. Втім, жоден з цитованих автором паломників не писав, про чудове «сходження» вогню, не додають суттєвих нових деталей до опису обряду, лише пишуть про те, що «невидимо благодать Божа сходить з неба і запалює лампади Гробу Господнього».
ЯК ВИКРИТТЯ «БЛАГОЧЕСТИВОГО ОБМАНУ» РОСІЯ ПРИВ’ЯЗУВАЛИ ЛИШЕ ДО ПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ
Ця історія має ще одну сторону: вона фіксує претензії Російської імперії на особливу роль у святих землях. Це стало очевидним у середині XIX століття, коли «м’яка сила» імперії почала формувати сферу її впливу на Святій Землі. Саме тут крилася одна з причин Східної війни, більш відомої як Кримська війна. Одним із інструментів впливу стало… паломництво. Російську духовну місію в Єрусалимі, відкриту 1847 року і відновлену після війни у 1857-му, очолив архімандрит Порфирій (Успенський) (1804–1885) – науковець, дипломат і навіть розвідник. Саме тоді виникла потреба «звільнити місце» для Росії та відтіснити грецьке духовенство. І саме тоді росіяни вирішили розповісти правду про «сходження священного вогню». Архімандрит Порфирій першим зафіксував у своїх щоденниках, як грецький єпископат запалює вогонь від таємної лампади. Він передає і страх, і вагання єрусалимського православного духовенства, яке чекало від Бога припинення цього «благочестивого обману»: «Ми не можемо бути тими, хто розпочне цей переворот у свідомості – нас розірвуть ще на порозі Гробу Господнього».
ЯК РОСІЯ НА 60 РОКІВ ПРИХОВАЛА ПРАВДУ ПРО «СХОДЖЕННЯ ВОГНЮ»
У 1948 році в Москві відзначали «500-річчя автокефалії Російської православної церкви», до якого було приурочено «саміт» предстоятелів і представників автокефальних церков. У рамках імперської політики Йосип Сталін СРСР планував створити в Москві центр світового православ’я, позбавивши Вселенський патріархат і грецькі церкви їхньої провідної ролі. Однак греки, розуміючи політичний характер цього заходу, проігнорували його. Росіяни ж відчули необхідність «поставити на місце» греків, у тому числі єрусалимських, у православному світі, де Російська церква, як найчисленніша і до того ж підтримувана радянською владою, претендувала на домінування. У цьому контексті 1949 року професор Ленінградської духовної академії, літургіст Миколай Успенський (1900–1987) виступив, зібравши всі докази «благочестивої містифікації» навколо «священного вогню». Однак ієрархія Московського патріархату вирішила не тривожити віруючих і не руйнувати їхніх уявлень, тому ця доповідь була опублікована лише у 2007 році.
ПІСЛЯМОВА УП
Як бачимо, що запалення (а не сходження) вогню підтверджене і хроністами різних епох, і російськими ж істориками, і грецькими розслідувачами, і українським духовенством.
Аналіз історичних джерел показує: церемонія «благодатного вогню» не була спочатку дивом у сучасному розумінні. Вона поступово трансформувалася – від символічного літургійного обряду до елементу релігійної пропаганди та політики. І на цьому тлі, не може не виникнути гіркого почуття від того, як протягом майже двох століть Росія, знаючи всю правду, фактично брехала власній пастві, обираючи той наратив, який був потрібний для політичних цілей, хотіли послабити греків – казали правду, зуміли «мотивувати» Єрусалимський патріархат на союзництво, підсилювали легенду. Хоча бажання правди ніколи не належало до чеснот «поборниці вічних цінностей».
І хоча для багатьох вірян церемонія сходження й досі залишається важливою частиною духовної традиції, ми можемо лише повторити слова Андрія Дудченка, який досліджував вогонь. Давайте вірити розумно. Через кілька днів ми скажемо одне одному: «Христос Воскрес». А це значно важливіше, ніж диво «за розкладом».
Опрацювала Ярослава Міщенко
