Фото з відкритих джерел
Репресії були спрямовані не лише проти окремих церков, а проти самої ідеї духовної свободи.
Про це йдеться у доповіді «Релігія, як зброя. Використання росією релігійних структур для знищення української ідентичності», яка днями відбулося в УНІАНі.
До 2014 року східні регіони України були прикладом релігійного різноманіття. Донеччина й Луганщина мали розвинений духовний простір: у Донецькій області діяло 1797 громад 55 конфесій.
Після окупації Донбасу у 2014 році настала катастрофа для релігійного плюралізму. Репресії були спрямовані не лише проти окремих церков, а проти самої ідеї духовної свободи. Незалежні громади, що підтримували українську ідентичність, вважалися загрозою режиму РФ, який прагнув повної ідеологічної уніфікації. Основою цих переслідувань стала доктрина «русского міра», яка виправдовувала окупацію й знищення релігійного розмаїття.
Москва просувала концепцію «єдиної канонічної території» під владою московського патріархату, позиціонуючи себе, як «захисницю традиційних цінностей». У цій системі МПвУ визнавалась єдиною законною церквою, а решта – «сектами» чи «ворогами віри». Релігія перетворилася на інструмент контролю, а переслідування спрямовувалися на викорінення української ідентичності й інтеграцію Донбасу в культурно-політичний простір Росії.
Щоб надати релігійним репресіям вигляд законності, окупаційні адміністрації Донбасу створили систему псевдозаконів, що копіювала репресивні норми російського права. Уже у 2014-2015 роках церквам нав’язали «реєстрацію» в нових «міністерствах», вимагали списки вірян і фінансові звіти, а відмова ставала підставою для переслідувань.
Ключовим став «закон «Про свободу віросповідання», який фактично запровадив повний контроль: громади мали пройти перереєстрацію, подати персональні дані, фінансові звіти й пройти «релігієзнавчу експертизу». МПвУ реєстрували автоматично, а УПЦ КП, баптистам, п’ятидесятникам і Свідкам Єгови відмовляли під приводом «загрози традиційним цінностям». У «ЛНР» у 2018 році ухвалили ще жорсткіший закон, після чого всі незареєстровані громади ліквідували, а майно конфіскували.
Релігійні організації, щоб пройти перереєстрацію, мали надати величезний пакет документів, включаючи:
Повні списки всіх членів громади з персональними даними (ПІБ, дати народження, адреси проживання, місця роботи, телефони);
Докладні фінансові звіти за останні роки з розкриттям усіх джерел фінансування;
Статутні документи, які мали відповідати «вимогам республіканського законодавства»; Документи про право власності або користування культовими спорудами;
Біографії всіх керівників та священнослужителів;
Зразки релігійної літератури для «експертизи». Паралельно діяло «антиекстремістське законодавство», за яким будь-яка релігійна література українською мовою визнавалася «екстремістською» – навіть Євангеліє від Іоана (1820 року). Зберігання Біблій чи молитовників каралося штрафами або арештами. Окремо ухвалений «закон про місіонерську діяльність» фактично заборонив будь-яке богослужіння поза зареєстрованими храмами – навіть домашні молитви розцінювалися як «незаконна місіонерська діяльність». Така система створювала ілюзію правопорядку, дозволяючи окупантам виправдовувати переслідування «застосуванням закону» до «екстремістських груп, що відмовилися від реєстрації».
Силові та «правові» репресії супроводжувалися безпрецедентною за масштабами пропагандистською кампанією, спрямованою на дегуманізацію та демонізацію переслідуваних релігійних громад. Ця кампанія велася через усі доступні окупантам канали: підконтрольні ЗМІ, соціальні мережі, публічні заяви «посадових осіб», навіть через освітні установи.
Протестантські церкви стали головною мішенню окупаційної пропаганди. Їх систематично називали «сектами», «агентами Заходу» та «деструктивними культами». У підконтрольних медіа виходили «розслідування», де протестантів звинувачували у «зомбуванні молоді» й «роботі на ЦРУ», а роздачу гуманітарної допомоги називали «підкупом населення». Тодішню УПЦ Київського Патріархату зображували як «розкольників» і «бандерівців», а богослужіння українською – як «українізацію силою».
