Фото з відкритих джерел
На Харківщині парафії переходять до ПЦУ не так активно, але в храмах Української Церкви дуже збільшилася кількість вірян, які «голосують ногами». Також збільшилася кількість тих, хто просить відправляти треби українською, а не церковнослов’янською мовою. Людям на Слобожанщині потрібна справді Українська Церква.
Про це в ексклюзивному коментарі «Україні Православній» сказав секретар Харківської єпархії ПЦУ отець Дмитро Шаповалов.
«В нас парафії переходять не так активно, як хотілося б, але суттєво побільшало парафіян. Люди «голосують» ногами. Жодної негативної динаміки, попри перехід на новий календарний стиль. Людям на Слобожанщині потрібна справді Українська Церква. Це надихає», – каже о. Дмитро.
На його думку активність кліру моспатріархату у бажанні доєднатися до ПЦУ невисока, бо структури МП тримаються за напрацьовані десятиріччями панування в регіоні зв’язки.
«Як такого, руху на зближення між нами немає. Приватні розмови між священниками є, але до чогось масштабного поки не дійшло. Статус-кво, плюс мінус. Напевне, більшість там очікує, чим закінчиться війна. Якась частина справді чекає росіян, але не всі. Там достатньо гарних священників і вірян. І важливо бачити перед собою насамперед людину, а вже потім – представника якоїсь юрисдикції, – міркує отець Дмитро, – Зараз в МП здебільшого наполягають, що вони суто УПЦ. Але тут є трохи лукавства. Річ не тільки в канонах. Всі ж бачили їхню «УПЦ» на деокупованих територіях, десятки священників-колаборантів утекли на північ, їм оголосили підозри в держзраді та співпраці з росіянами, є судові вироки. Досі виявляють шпигунів у рясах, які здають позиції українських військових.
Тому коли заводять про те, що «немає різниці», я не завжди витримую. І, буває, кажу, що в разі російської окупації, для священників УПЦ «не МП» не зміниться майже нічого. Максимум – публічно скажуть, що були «гонєнія» і СБУ змусила їх не поминати патріарха Кирила. І служитимуть у своїх храмах далі. А таких, як я – розстріляють. У найкращому випадку відправлять на Соловки. По-перше, як ПЦУ. По-друге, як офіцерів капеланської служби. Ось і різниця», – поділився думками секретар прифронтової єпархії.
О. Дмитро також розповів, що завжди запитує вірян, якою мовою люди хочуть молитися та звершувати треби: українською чи церковнослов’янською. До війни був приблизно паритет у відповідях.
«Зараз частіше просять українську мову. Шукають саме храми ПЦУ. В Україні майбутнє за помісною Церквою, однозначно», – стверджує о. Дмитро.
